Так само й секреторна діяльність наших гормонів різна, залежно від часу дня та різних фаз сну. Приміром, тиреоїдний гормон вивільняється, коли вечоріє, а гормон, який відповідає за ріст, робить це через кілька годин після того, як ми засинаємо. Через це дехто пов’язує низький зріст із перериваннями четвертої фази сну (частини глибокого сну), що відбувалися в дитинстві. Відтак куцани мають, на що скаржитися... а бабусі — чудову причину відправляти дітлахів до ліжка.
Коли ми спимо, чимало перемінних нашого тіла діють так само, як і під час неспання, однак природа позбавляє нас зайвих незручностей, бо рухи тіла блокуються і не дозволяють видінням нашого могутнього розуму втілюватися в реальному світі. Таким чином ми можемо спокійно бачити вві сні, що біжимо виснажливий марафон чи граємо головну роль у фільмі «Хлопець-каратист», не наражаючись на небезпеку покалічити людину, яка спить з нами (або самих себе).
Чарівний світ сновидінь
Багато кому може здаватися, нібито, коли ми спимо, наш мозок просто гасне. В цьому є частка правди, бо існують зони, які насправді відпочивають, проте чимало інших працюють інтенсивніше, ніж тоді, коли ми не спимо. Як ми вже зазначали, фази REM і не-REM відрізняються тим, які зони мозку активуються[19].
Перш за все, що ми робимо, щоб заснути? Все дуже просто: в нашому чарівному та складному мозку чимало зон виконують різні функції й сполучаються між собою завдяки нейромедіаторам — дуже корисним речовинам, що здійснюють обмін інформацією між нейронами, які їх виробляють. Деякі з них — гістамін, орексин, глютамат, дофамін і серотонін — окрім інших завдань, дбають, щоб ми не спали. У центральній частині мозку, гіпоталамусі, розташовані різні згромадження нейронів, що звуться ядрами й виконують різні специфічні функції. Одне з них — супрахіазматичне ядро, визначальне у функціонуванні внутрішнього годинника хребетних тварин (це особливий механізм, що, як ми побачимо в шостому розділі, визначає діяльність нашого організму кожної хвилини доби).
Це ядро сполучається з іншою частиною гіпоталамуса — вентролатеральною преоптичною зоною, відповідальною за не-REM-фазу і за те, щоб ми заплющили очі для сну. З цією метою вона уриває сигнали нервової системи, що передаються під час неспання; таким чином ми засинаємо так, мовби нас заколисують, але в хімічний спосіб.
Уві сні чергування фаз REM і не-REM контролює зона, розташована між мостом стовбура головного мозку та середнім мозком (структурами, які сполучаються з мозком приблизно на рівні шиї), що активує або притлумлює інші зони мозку. Відтак, коли ми спимо, наша голова працює значно інтенсивніше, ніж ми могли б уявити. До того ж уся ця діяльність мозку може придатися для інших речей.
От трохи посплю й знайду рішення
Як ми вже зазначали, сон потрібен нам, аби наш мозок відпочив й узявся за виконання своїх функцій. Але водночас було б вельми небезпечно цілковито втратити контакт із зовнішнім світом; ми б зробилися легкою здобиччю для першого-ліпшого хижака, а, як відомо, іноді життя залежить від того, щоб тебе не з’їли.
Щоб вирішити цю проблему, наша нервова система дбає, аби мозок відпочивав, не наражаючи на небезпеку наше життя. Чимало вчених вважають це однією з функцій REM-фази сну. Впродовж цієї фази наш мозок тримає напоготові рухову, сенсорну та емоційну системи, щоб вони могли діяти в разі нагальної потреби. REM-фаза виконує також інші надзвичайно важливі для нашого організму фізіологічні функції. Передусім вона регулює та підтримує в стабільному стані температуру мозку. А крім того, зрештою ми можемо навчитися користуватися телескопом або вивчити партитуру якоїсь пісні.
Часто, засинаючи, ми намагаємося пригадати, як щось зробити, а вранці — завдяки чарівній силі REM — маємо відповідь. Тому вважається, що ця фаза зміцнює недекларативну пам’ять, що забезпечує підсвідоме засвоєння різних навичок, таких як їзда на велосипеді, керування машиною чи в’язання.
Щоб дослідити цей феномен, деякі науковці вдалися до експерименту: вони попросили учасників доторкнутися до великого пальця кожним пальцем іншої руки й зафіксували, скільки часу тим для цього знадобилося. Потім дослідники проаналізували фази сну волонтерів і помітили, що REM-фаза тривала довше. Наступного дня вони завважили, що учасникам знадобилося менше часу для виконання цього завдання.
Інша група вчених спостерегла, що під час цієї фази задіяні ті самі протектори мозкової діяльності, що й під час опанування процедурного завдання, переважно у мозочку та різних зонах кори головного мозку, й серед них — у руховій.
19
Ті, хто хотіли б дізнатися про ці процеси більш детально, можуть подивитися ілюстрації, вміщені в Додатку наприкінці цієї книги. —