Та щойно миша-товстунка віддалилася від Роло на якісь півкроку, він раптом скочив вгору та вперед, випроставши передні лапи. А коли приземлився, миша зникла у його лапах. Роло висолопив язика, нахилив морду додолу і принюхався до своєї здобичі.
Ганс Пітер так реготав, аж плескав себе по колінах, тим часом співчутлива дівчина поспішила на допомогу миші.
— Годі, Роло, годі, — наказала вона. — Ти її вже налякав. А тепер відпусти!
Роло благально подивився на свою господиню.
— Навіть і не думай, вовченя! Зі мною це не пройде! — сказала вона, і в її голосі вчувся осуд. — У тебе ж вдосталь їжі. Тобі не потрібно їсти ще й мишей.
— Але ж це шкідник! — нагадав їй Роло. — Якщо вона залізе до будинку, то прогризе дірки у кожному мішку і з’їсть нашу їжу.
— Ну знаєш, зараз вона не в будинку. Вона надворі. Це її домівка, — дівчина стала руки в боки і тупнула ногою. — Роло!
Роло широко позіхнув і розсунув лапи. Мишка хутко помчала геть. Її носик ворушився навдивовижу швидко, щокілька кроків вона зупинялася і хиталася, так, немов от‑от зомліє. Зжалившись, дівчина нахилилася і взяла її в руки, а тоді опустила перед ніркою, що була входом до її домівки.
Знову позіхнувши, Роло підвівся, струсив із себе рештки войовничості і спокійно підійшов до гори дров, щоб обнюхати хмиз, який там складав Ганс Пітер.
— Багато деревини, — прокоментував він.
— Він сказав, що тут багато деревини, — переказала дівчина.
Ганс Пітер помахав галузкою у бік вовка:
— А хіба не ти сказав дівчині, що наближається хуртовина?
Роло неголосно вискнув. Це означало: «Так». Їм із дівчиною вдалося випрацювати певні знаки для Ганса Пітера, щоб він також міг розуміти вовка. Ярл вважав, що його донька дуже мудро придумала. Він і сам частенько намагався розмовляти з вовком і старався зрозуміти, що саме той йому відповідає. Для Фріди то було б чимось нечуваним, тому Ганс Пітер з дівчиною вирішили, що біля неї варто поводитися із Роло, немов зі звичайним псом. Роло розумів ситуацію і заради Фріди корчив із себе дурника. Він жував старі капці і вив на двері щоразу, коли знадвору чувся шурхіт. Хоча насправді йому не подобався смак капців і він добре знав, що той шурхіт — то лише вітер.
— Це страшенно багато деревини, та ще й надворі, — мовив Роло. Дівчина переклала. — Не думаю, що тобі буде потрібно аж стільки. І взагалі, тримай трохи дров у будинку, щоб завжди мати їх під рукою.
— Гаразд, — Ганс Пітер подивився на купу дров. — Спитай у нього, чи він знає, наскільки високим буде сніг? Як довго триватиме хуртовина?
— Снігу буде багато, хуртовина триватиме довго, — переклала дівчина. — Але наскільки багато і наскільки довго, цього він не знає. Однак йому здається, що заметіль буде не такою лютою, як тоді, коли він уперше з нами зимував.
— Це чудова новина! Хоч щось добре, — зітхнув Ганс Пітер. Він складав дрова на домоткані підстилки, щоб легше було їх носити до хати.
Шість місяців по тому, як Рольф Сімонсон приніс дівчинці цуценя, на їхню долину налетіла жахлива заметіль. Сім’я змушена була просидіти вдома десять діб, молячись, щоб хуртовина втихомирилася. Коли заметіль стихла, снігові замети були вищі, аніж дах їхньої домівки. Отож минув ще один тиждень, перш ніж вони прокопали прохід через подвір’я та дісталися до хліва з оленями. Ярл був дроворубом і зазвичай рубав дерева у далеких лісових хащах. Тому йому довелося чекати цілий місяць, перш ніж він знову зміг взятися до роботи. Вони змушені були вбити трьох своїх оленів, щоб якось залатати дірки у сімейному бюджеті. Ніхто з мешканців долини не міг пригадати такої жахливої хуртовини. Навіть Фріда раз по раз хрестилася та бурмотіла щось про тролів, поки Ярл із синами прокопували стежку до хліва.
Дівчина хутко зв’язала кінці підстилки, наповненої дровами. Однак, на відміну від свого брата, який закинув в’язку дров собі на плечі, вона потягла їх по снігу аж до будинку. Біля порогу обоє визулися з чобіт і ввійшли до хати, струшуючи з себе сніг. Навіть Роло обтрусив лапи, перш ніж ступити на заметену та вимиту Фрідою підлогу.
Вони прийшли дуже вчасно: остання свічка саме застигала на столі, а сушені трави вже були сховані. Дівчина чхнула ще разів зо три і заходилася готувати обід.
Перші сніжинки щойно почали вкривати землю. Сім’я саме сіла до столу, коли двері хатини раптово відчинилися і на порозі постало біле волохате створіння. Фріда вискнула, а дівчина сховалася під лавку. Роло стрибнув уперед, ставши між людьми та страховиськом, оголивши свої гострі ікла.