Регочучи, вкрита хутром істота відгорнула капюшон і показала своє обличчя. То був Аскелядан, який саме повернувся з міста. Він знову засміявся, дивлячись на їхні налякані обличчя, а тоді обтрусив білий сніг зі своєї вовняної сірої свитки.
— Ти засиплеш снігом усю підлогу, — мовила дівчина, оговтавшись.
— Еге ж, дочко, ану швидко бери мітлу та підмети весь цей сніг, доки він не розтанув, — наказала їй мати. — Заходь, сідай з нами, сину, поїж гарячого. Ейнар допомагає Нільсові латати дах, тому маємо вдосталь їжі, — лагідно мовила вона своєму улюбленому синові. — Як добре, що ти прийшов! Я скучила за тобою!
— Та я не тільки в гості, — сказав Аскелядан, скидаючи з себе засніжений верхній одяг та залишаючи його на підлозі, щоб дівчинка все те прибрала. — Я прийшов полювати.
— Полювати? Тут? — Ярл похитав головою. — Тут немає нічого, на що варто було б полювати. Хіба снігові лисиці. Б’юся об заклад, ти міг би знайти їх і біля міста.
— Ні, не на снігових лисиць, — сказав Аскелядан, чарівно посміхаючись. На ізбйорна[3]. На величезного ізбйорна. Кажуть, що проти цієї звірюки білий олень — то звичайнісінька іграшка.
— На ізбйорна? Нема у цих краях такого звіра, — мовила дівчина, підмітаючи підлогу. Вона закотила очі, сподіваючись, що Ганс Пітер це побачить, однак він на неї не дивився. Поглядом він втупився в Аскеля, і його обличчя посіріло.
— Той ведмідь з’явився у наших краях, — сказав Аскель. — Чимало мисливців його бачили: велетенська тварюка, біліша за сніг, — Аскелеві руки виписували у повітрі величезне коло, немов показуючи велич звіра, а його очі сяяли. — Королівський кравець з Християнії пропонує п’ятсот золотих крон тому, хто принесе йому цю здобич, — при згадці про гроші його очі засяяли ще яскравіше. Фрідині теж. — Король хоче свитку з ведмежої шкури, — додав він. І я збираюся йому її принести. Лишень уявіть: якщо мені пощастить стати тим, хто принесе королеві ведмежу шкуру… сам король захоче зі мною зустрітися!
— Це твій шанс, синку, — сказала Фріда, обіймаючи Аскеля за широкі плечі. — Це полювання принесе тобі достаток. Я це нутром чую, — вона поцілувала його в щоку.
— З тобою все гаразд, Гансе Пітере? — дівчина підійшла до свого улюбленого брата і поклала руку йому на плече. Він виглядав так, немов його от‑от знудить. Раптом випустив із рук ложку, на якій ще був шматок моркви, і та впала на стіл поруч із його тарілкою. Його руки повільно сповзли на стегна.
— Не полюй на ізбйорна, — сказав Ганс Пітер дивним приглушеним голосом. — То не творіння природи.
Голос Аскеля зазвучав дуже глузливо:
— Звідкіля тобі знати хоч що-небудь про цю тварюку? Адже ніхто з вас досі навіть не чув про його існування.
— Ведмеді тут не водяться, — сказав Ганс Пітер. — Ні білі, ні бурі. А щоб ізбйорн забрів аж так далеко на південь… — його голос урвався. — Не полюй на цього ведмедя, Аскелядане, — тіло Ганса Пітера затремтіло, і дівчина ще міцніше стисла його плече. — Я знаю про ізбйорна більше, ніж хотів би. З цієї затії не вийде нічого доброго.
— Що за дурниці? — вискнула Фріда. — Що ти можеш знати про ведмедів? Та ти ж сидиш удома, немов той каліка, замість того, щоб заробляти на життя, як справжній чоловік, — вона насварила на Ганса Пітера вказівним пальцем. — Аскелядан розбагатіє. Я не дозволю твоїм заздрощам усе зруйнувати.
— Жінко, — почав було Ярл. Він потягнувся через півстолу, щоб поплескати її по руці, однак вона відсмикнула свою долоню — на його лиці з’явилася гримаса невдоволення. — Ганс Пітер виконує усі свої обов’язки, допомагаючи нам на полі та різьблячи дерев’яні речі. І не забуваймо, що він колись плавав по північних морях на купецькому кораблі.
Фріда повернулася спиною до чоловіка та найстаршого сина, усім своїм виглядом демонструючи, що їй цього мало. Усередині дівчини наростала лють. Мати відштовхувала її від себе, відколи народила, вважала її за ніщо — та до цього дівчина вже звикла. Але так ставитися до Ганса Пітера… то було щось геть інше. Дівчина розсердилась, думаючи про те, що Фріда може бути такою непривітною до свого найстаршого сина. Це правда, Аскелядан був третім, щасливим сином, але чого він досяг за все своє життя? Піймав у пастки кілька лисиць, застрелив кількох диких оленів, позалицявся до кількох простодушних селянок — оце і все.
— Брате, якщо тобі хочеться сидіти біля вогнища, немов якась бабка, то це твій вибір, — сказав Аскелядан зі зневагою. — Але я обрав інший шлях. Він принесе мені славу і багатство.