— Він хоче, щоб я пішла з ним, — сказала дівчина.
Вона не посміла перейти на шепіт, хоча й голос її здригнувся. Судячи з тембру голосу ведмідь був чоловічого роду. А по очах було видно, що він не збирався нікого кривдити.
— Навіщо? — звернулася вона до ведмедя.
Ізбйорн знову похитнувся. З його грудей вирвалося важке зітхання.
— Не можу сказати, — він повів бровами і ще раз зітхнув. — Але. Потрібна ти. Ходімо.
— Він каже, що я повинна йти за ним, — сказала дівчина здивованим голосом.
— Ні, — обличчя Ганса Пітера зблідло. Він помахав ножем у ведмедя перед носом, не погрожуючи, а скоріш показуючи свою незгоду. — Ні! Залиш її в спокої!
Ведмідь похитав головою:
— Ти мені потрібна. Будь ласка. Ходімо зі мною!
— Навіщо я тобі здалася? — не вгавала дівчинка. — Куди йти?
— Житимеш зі мною у палаці. Лише один рік.
Здавалося, що кожне наступне слово дається йому все важче й важче.
— Він хоче, щоб я жила з ним у палаці упродовж одного року, — повідомила дівчина своїй отетерілій сім’ї.
— Ні, — Ганс Пітер випустив з рук ніж, і той голосно дзенькнув, вдарившись об підлогу. Схопивши дівчину за плечі обома руками, старший брат легенько її трусонув. — Не роби цього. Благаю, не роби цього. Ти собі навіть не уявляєш, яким жорстоким може бути світ.
— То ти, то воно живе у палаці? — Фрідин погляд швидко перебігав з ведмедя на доньку і виглядав тепер більше зацікавлено, аніж налякано. Вона облизала губи. — Та це ж зачарований ведмідь! Як король Вальдемон зі старих легенд, еге ж?
— Не мели дурниць, жінко, — пробурчав Ярл. Він і досі тримав у руках ножа. — Забирайся звідси! — сказав він ведмедеві, погрожуючи йому більш ворожо, ніж це робив Ганс Пітер.
— Ніхто… не постраждає, — сказав ведмідь.
Ярл, котрий почув тільки гарчання, підступив на крок ближче.
— Зачекай, чоловіче, — мовила Фріда. — Може, це і є те щастя, котре Аскелядан нам приніс.
— Щоб якийсь там ізбйорн забирав мою наймолодшу дочку! Хіба це щастя? Зовсім ні! — сказав Ярл. — І я сумніваюся, що Аскель до цього причетний.
— Та це ж той ведмідь, на якого він полював. Я в цьому впевнений, — сказав Ганс Пітер. — Як я і думав, це не принесло нам нічого хорошого.
— Воно хоче, щоб дівчина жила в палаці, — Фріда склала руки на поясі, усім своїм виглядом показуючи, що не відступить.
— Мамо, — промовив Ганс Пітер здавленим голосом, — ти не думаєш, що кажеш. Це ненормально. Ти сама щойно сказала, що перед нами зачарований ведмідь. Не може бути, щоб ти бажала такого нашій дівчині!
Дівчина делікатно вивільнилася з братових обіймів і стала навпроти ведмедя, дивлячись йому просто — у вічі. Ведмідь і собі подивився на неї. У його чорних очах були ті самі біль та образа, які вона бачила в очах у Ганса Пітера.
— Ти мене не скривдиш? — запитала вона.
— Ні, — Ганс Пітер обхопив її долоню обома руками. — Ні!
— Та йой, будь чоловіком, — рявкнула на нього Фріда. — Твоїй сестрі випала чудова нагода. Більшість людей тільки мріють про…
— …про те, щоб пізнати жахіття, котре ти навіть уявити не здатна, — закінчив за неї Ганс Пітер зболеним голосом.
— …про те, щоб жити в палаці, — закінчила свою думку Фріда.
Навіть ізбйорн завмер від тих слів, усі погляди були тепер на матері дівчини. Вона дивилася у відчинені двері, крізь білого ведмедя кудись вдалечінь, туди, де кружляв сніг і світло відмежовувалося від темряви. — У палаці, — повторила вона.
— Володарю ізбйорне, — сказала дівчина і затнулася. — Це, звісно, дуже добре, що я цілий рік житиму у палаці, але що буде з моєю сім’єю? Якщо ти такий багатий, то чи не поділишся ти з ними своїми статками?
— Дочко, — у голосі Ярла чулися біль та розпач. — Ні!
— Сестричко, благаю, — розпачливо просив Ганс Пітер. — Не роби цього! — він повернувся до ведмедя. — Чому ти сюди прийшов? Це вона тебе прислала?
Ведмідь погойдався вперед-назад, окидаючи поглядом усіх членів родини.
— Цей Аскелядан… Він полював на мене?
— Так.
— Третій син? Щасливчик? — звернувся до них ведмідь.
— Схоже на те, — обережно відповіла дівчина. — Хоча дотепер від нього не було жодної користі, — вона кинула швидкий погляд на маму, щоб побачити, чи ці слова її засмутили, однак мама все ще дивилася у засніжену далечінь, ні на кого не звертаючи уваги.
Ведмідь кивнув:
— Аскель вполює ведмедя. Іншого ведмедя. Слава та багатство усій його сім’ї! — з його пащеки вирвався на диво оленячий звук. — Підеш зі мною?
Дівчина завагалася. Але лише на мить. Кров пульсувала в жилах, серце калатало так швидко, немов от‑от збиралося вирватися з грудей.