— Аскель знайде іншого ведмедя, — повідомила вона. — Він стане відомим, а ви розбагатієте.
— Воно того не варте, — мовив Ганс Пітер.
— Направду, не варте, — погодився Ярл.
— Ти йдеш? — в очах у ведмедя була тривога. — Все гаразд. Ти в безпеці. Сім’я багата. Ти йдеш?
— Зачекай хвильку, я візьму свої речі, — відповіла вона.
З грудей Ганса Пітера вирвався дивний звук. Він підійшов до дівчини і поклав руку їй на плече. Дівчина обернулася і подивилася братові у вічі:
— Я піду. Напевно, я мушу піти. Але не хвилюйся — я обов’язково повернусь, — вона піднялася навшпиньки і поцілувала брата в щоку.
Ганс Пітер заплющив очі й міцно її обійняв. У світлі вогнища його сиве волосся виглядало немов ореол місяця, а по щоках бігли сльози.
— Я принесу тобі свою білу свитку та чоботи. Тобі вони знадобляться.
— Це якась маячня, — напівпошепки промовив Ярл, опускаючись на стілець. — Маячня.
— Ні, тату, — дівчина підійшла до нього та поклала руки йому на плечі. — Так має бути. Глибоко в душі я це відчуваю.
Він підняв руку догори і долонею стиснув доньчину руку. Його пальці були крижані.
— Ех, сердешне ти дівчатко! Якщо комусь і під силу така пригода, то лише тобі.
Роло підбіг до дівчини і ліг перед нею.
— Я тебе захищатиму, — мовив він, непривітно глянувши в бік ведмедя.
Дівчина нервово засміялася.
— До того ж мене захищатиме Роло, — сказала вона батькові.
— Ні, — заперечив ведмідь. — Ніяких вовків.
Дівчина примружилася і опустила свою вільну руку на голову Роло:
— Якщо Роло не піде зі мною, то я також нікуди не йду.
Ведмідь захитався і неголосно заревів. Але той рев не звучав, як погроза, радше, як задума. Потому він важко зітхнув і сказав:
— Нехай іде.
Отож дівчина спакувала свої скромні пожитки: гребінь, дерев’яну фігурку оленя, котру вирізьбив Ганс Пітер, кілька зношених суконь, які вона успадкувала від сестер, — зав’язала це все у вузлик, а зверху почепила старі панталони, які колись належали Торстові, а згодом Ейнарові (тепер їх низ цілком зносився і вони на кілька сантиметрів покоротшали). Також вона прихопила кілька вовняних светрів та рукавиці.
Ганс Пітер загорнув дівчину у свою свитку і вже не вперше взув у свої чоботи поверх її зношеного коричневого взуття. Батько дав їй хустину, в яку попередньо загорнув перепічки лефсе та сир. Її брат склав усе це до шкіряного наплічника, котрого брав із собою у свої заморські мандри, й подав дівчині. Та закинула наплічник собі на спину, тоді поцілувала брата, тата й маму. Мама на прощання лише ледь помітно кивнула головою.
— Залазь мені на спину, — сказав ізбйорн.
Ганс Пітер, немов вловивши, про що йдеться, підсадив сестру і допоміг їй вилізти на широку ведмедячу спину.
У супроводі Роло ізбйорн розчинився в хуртовині, неначе мав крила. Дівчина міцно трималася за його м’яке біле хутро і молилася.
Розділ 8
Лише коли дівчина почала звикати до дивного ведмедячого галопу, звір зупинився. Вони стояли на вершині кручі. Унизу виднілась улоговина з вузеньким потічком, біля якого дівчина колись зустріла білого оленя. Снігопад стишився, місяць наважився показати світові своє обличчя, тому чорну смужку води можна було розгледіти без особливих труднощів. Поруч із валуном, що нависав над потічком, стояв Аскелядан.
Він опустив високий комір своєї свитки, і кожен його подих швидко перетворювався на пару. Навіть з такої висоти дівчина могла помітити, що він сердиться, адже його обличчя почервоніло так сильно не лише від холоду. Він безперестанку товк правою рукою, складеною в кулак, по лівій руці, вбраній в рукавицю, та з неприхованою люттю копав валун. Аж попід кручею лунали його прокльони.
— Злізай, — сказав ізбйорн.
Дівчина з’їхала з його спини, а Роло став поруч із нею. Раптом її охопив жах. А може, то все була брехня? Може, ведмідь збирається з’їсти її, Роло та Аскелядана? Або ж він передумав і вирішив залишити її тут саму. Добре, що на ній була біла свитка! Принаймні їй було тепло…
— Чекай тут, — сказав ведмідь.
Він обійшов улоговину і підняв голову догори, втягуючи носом повітря, а тоді видав дивний депресивно-душогубний звук, який, немов батіг, вдарив слух дівчини. Вітер підхопив той звук і поніс кудись у далечінь. Кілька ударів серця, і хтось відгукнувся на той звук. З півдня долинули подібні звуки.
Зачарований ведмідь звівся на задні лапи — дівчина раптом усвідомила, що він удвічі вищий за Ганса Пітера. Ізбйорн оголив свої довгі білі зуби і заричав. Там унизу, в улоговині, Аскелядан був надто зайнятий своїми прокльонами, аби хоч що-небудь помітити чи почути. Ведмідь розкрив пащеку і знову заревів так, що аж сніг із гілок дерев посипався на землю.