Щойно вона підняла руку, щоб постукати, із темної ніші обабіч воріт виокремилася тінь. Спершу дівчина думала, що у такому вузькому заглибленні може поміститися хіба що статуя. Але як для статуї тінь була занадто рухливою.
Ага, ще один троль! Цей був високим і худим, хоча на руках було видно треновані м’язи. На ньому був чорний меч із пилкоподібним лезом, подібний на той, що був намальований на емблемі; троль був одягнений у щось подібне до лівреї — штани та жилет із блакитної шкіри. На чоботях виднілися залізні запонки, на зап’ястях — залізні браслети, у вухах — товсті залізні кільця. На тролячій голові зовсім не було волосся, а череп був пофарбований у блакитний колір. Його ніс був надзвичайно довгим.
— Я-а-а?[10]
Дівчина завмерла. Роло оголив ікла, але замість загарчати, скоріше заскавулів.
— Я… цей… як його?.. А королева?.. Я шукаю роботу, — пробурмотіла дівчина.
Троль подивився на неї зверху вниз якось злякано:
— Невже ти подолала таку величезну відстань, щоб тут працювати? Ти — людина!
— Е… Ну, — дівчина взяла себе в руки й пригадала собі марнославні різьблення у палаці з льоду. — Але хіба молода королівна не найчарівніша істота, якою прагнула би бути будь-яка людська дівчина? Я прийшла, щоб служити її Величності.
— Вона ж тролівна, — зарохкав вартовий. — Від одного лише погляду на неї в ягнят шкура зі спини злазить!
Дівчина не змогла стриматися і пирснула сміхом. Тоді прикрила рот і роззирнулася довкола.
— Хіба тобі можна таке казати?
— Ні, але ніхто, крім тебе, мене зараз не чує. Усі вони святкують: насолоджуються вином, танцями, потоками чарів, а я стою на холоді і розмовляю із навіженою людиною. Я — проклятий!
Здавалося, він говорить сам із собою, однак від його слів дівчина все одно здригнулася.
— Святкують? Що вони святкують?
— Хіба не зрозуміло? Принцеса Індейтл виходить заміж за якогось нещасного дурня людського роду.
— Ні, тільки не це! — дівчина відчула, як у неї виступають сльози. — То вони вже побралися?
— Ще ні, — насупився троль. — Вони стануть подружжям через чотири дні, — він нахилився над нею і пильно вдивився в її обличчя. — То ти та дівчина? Дівчина, яка мусила жити у палаці з льоду?
— Так, — ледь чутно прошепотіла вона.
— І ти подолала весь цей шлях, щоб сюди потрапити? Так швидко?
— Мені допомогли.
Троль неспокійно роззирнувся.
— Якщо у тебе є хоч крапля здорового глузду, то ти накиваєш звідси п’ятами. Тікай, повертайся додому.
— Не можу.
Троль зітхнув. Дівчині в лице війнуло неприємним запахом, адже його подих відгонив камінням та льодом.
— Я знав, що ти мене не послухаєш. Все як завжди!
— Чи Това тут?
— Не питай — тобі ж краще буде. Тікай! Це для твого ж добра.
— То, може, ти хоча б впустиш мене? Чи можна мені поговорити з… домоправителькою? Я б хотіла влаштуватися на роботу.
Троль похитав головою.
— Хоч як мені не прикро, а я тебе через ці ворота не впущу, — він облизав губи своїм голубим язиком. — Одного разу я вже це зробив, — тихенько зізнався він. — Якщо я зроблю це знову… ну, розумієш, небагато з нас пережили лють королеви навіть один раз, — він здригнувся. — Тому мене й поставили вартовим. Так, наче хтось колись наважиться піти в наступ на кубло королеви тролів. Уся моя сім’я паленіє від сорому! Ох, яке приниження!
— Але, — завагалася дівчина, а тоді про щось згадала. — Я тобі заплачу! — вона кинула клунок на засніжену землю, і він з глухим звуком упав на твердо збитий сніг, вивертаючись навиворіт. Звідти випав золотий гребінь для чесання вовни.
Вартовий похитав головою:
— Дуже гарний, але, знаєш, увесь цей палац збудовано з золота. Якби я хотів, то відламав би собі шматок золота з підвіконня.
— Ох, — дівчина зажурилася.
— Але що це?
Вона потягнулась за другим гребенем і піднесла обидва ближче до троля, щоб він міг їх краще роздивитися.
— Це гребені. Ну, знаєш, щоб чесати вовну.
— Справді? — зацікавився троль. — А ти вмієш чесати вовну?
— Так, звичайно. Я, звісно, ніколи не користувалася саме цими гребенями, але, думаю, вовна чесатиметься так, як завжди.
— Ні, я хочу знати, чи ти вмієш це робити?
— Звісно! — дівчина збентежилася: навіть діти та телепні вміли чесати вовну.
— Ну, тоді тобі це може стати у пригоді. Я на цих жіночих штучках не дуже знаюся… Але поміж нас є такі, хто на цьому розуміється. Деякі панни шляхетного походження, якщо ти розумієш, про що я, — він підморгнув їй і вказівним пальцем торкнувся до кінчика свого носа.[11]
11
В англомовному світі цей жест означає: «Ми з тобою спільники у цій витівці»