Серце дівчини забилося швидше:
— Королівні? Вони їй сподобаються?
— Можливо. Особливо, якщо вона побачить, як ти це робиш.
— Якщо так, то чи не міг би ти провести мене до неї?
— Ні, мені не можна впускати до палацу людей. Та якщо б ти раптом захотіла поблукати навколо палацу і почесати вовну… Її покої розташовані у західній частині замку, — кажучи це, троль нахилився над нею так низько, як тільки міг.
— Дуже тобі дякую! — сказала дівчина. Не усвідомлюючи, що робить, вона простягла свою руку у рукавиці і поклала її на руку троля. Він зніяковів і зашарівся якимось фіолетовим кольором.
— Ох, людські дівчата — то моє слабке місце, — сказав він, хитаючи головою. — Якби мій дідо досі був живий та побачив, який я став ніжний, він би з мене шкуру здер.
— Скарп-Гефіне! Що ти там знайшов?
Дівчина озирнулася і побачила, що на них насувається брила порослого мохом граніту. Вона ахнула і відскочила назад, ближче до інкрустованих воріт. Роло став на захист, але гарчати не наважився.
— Ще одна людина, капітане Банагоґ, — видусив із себе вартовий. Зараз, порівнюючи його з капітаном, дівчина відзначила крихітну статуру та майже людські риси обличчя Скарп-Гефіна.
— Позбудься її, — грубе і сіре Банагоґове обличчя стало страхітливим. — Ти що, збирався впустити до палацу ще одну людину?
— Ні, пане капітане! — Скарп-Гефін підняв меча догори, а тоді опустив його поруч з дівчиною — десь на рівні її грудей. — Забирайся звідси, дівчино! Іди геть! Іди на південь! Повертайся туди, звідки прийшла! — одна з його повік легенько ворухнулася, так, наче він намагався підморгнути.
Дівчина скористалася моментом і побігла навтьоки, Роло — за нею. Але щойно вони опинилися позаду снігової кучугури, яка заховала їх від пильного погляду Банагоґа, дівчина розвернулася і прокралася до західної сторони палацу.
Чесно кажучи, палац тролів виглядав розкішно. Щокілька кроків у стіні були зроблені вікна із кришталевими шибками. Дівчині доводилося ставати на пальчики, щоб хоч щось крізь них побачити. Вона собі подумала, що для тролів ці вікна були занизькими, а от для неї — якраз! Коли вона ставала навшпиньки, то могла дістати підборіддям до підвіконня. Надворі сутеніло; палац засяяв вогнями.
Те, що дівчині вдалося розгледіти, вражало різноманітністю. Вона чула музику і бачила слуг, які мчали туди-сюди, вбрані у голубі лівреї зі срібними тацями в руках. Серед слуг були гаргуйлі, феї піксі, брауні та інші істоти, подібні на тих, яких вона зустріла у палаці з льоду, однак не було між ними жоднісінького троля.
А от серед гостей тролями аж кишіло. Тролі були вбрані у вигадливі костюми та сукні яскравих кольорів, пошиті з атласу та оксамиту; коштовне каміння вигравало різними барвами у сяйві сотень свічок. Пані позаколювали волосся у пишні та високі зачіски з розкішними локонами, які височіли над їхніми сіро-зеленими обличчями; пани прикрили голови капелюхами зі срібної та золотої шкіри.
Раптом дівчина помітила, що деякі тролі навмисне цуралися розкішного людського одягу. Вони були вбрані в шкури різноманітних тварин. Їхнє волосся стирчало навсібіч, обрамлюючи широкі лиця. На їхньому тілі ріс не лише мох, але й інші занедбані рослини. У бороді одного з них навіть було гніздо.
З вікна, яке дівчині видалося найкращим для спостереження, можна було роздивитися бальну залу. Стоячи на сніговій кучугурі, вона могла заглядати крізь шибку, не стомлюючи шиї. Бальна зала була прекрасною: більшою, ніж можна собі навіть уявити, зі стелею, підпертою різьбленими колонами з аметисту та кришталю. З канделябрів звисали разки коштовного каміння — діамантів, які виповнювали всю залу сяйвом і віддзеркалювалися у блискучій чорній підлозі. В кінці зали стояв п’єдестал із двома тронами на ньому. Один був із золота, оздоблений рубінами; інший — зі срібла, інкрустований сапфірами. Поруч зі срібно-сапфіровим троном стояв срібний стілець, прикрашений перлами. Серце у дівчини завмерло, а тоді стиснулося від болю, коли вона побачила, хто на ньому сидів.
Це був її принц.
У той час, коли тролі походжали залою, балакали, їли та пили, принц сидів на своєму стільці і гапився у стіну поперед себе. Дівчина ледь стрималася від дитячого бажання помахати йому рукою, щоб перевірити, чи впізнає її. Натомість поглянула на Роло і вказала пальцем на принца. Обоє розуміли, що принц виглядає нещасним, але вдіяти нічого не могли, тому продовжували спостерігати. Трохи згодом, коли від довгого стояння на снігу в дівчини почали мерзнути ноги, вона побачила, як масивні подвійні двері в іншому кінці зали широко відчинилися — увійшла вервечка із дюжини слуг. Верх — людини, а низ — коня, вони ступали на чотирьох. Слуги спинилися по обидва боки великих дверей і піднесли до вуст срібні сурми. Коли їхня фанфара закінчилася, усі тролі, присутні в кімнаті, схилилися у глибокому й шанобливому поклоні та пірнули у глибокі реверанси.