Не встигла дівчина їй відповісти, як із палацу до них долинув голос троля, що змусив обох завмерти:
— Гей! Безголова!
— Це по мене, — сказала Това із натягнутою усмішкою.
Вони знову обнялися. Това зіп’ялася на снігову кучугуру під вікном, дівчина підштовхнула її угору.
— Вибач, — гукнула дівчина, коли Това перечепилась через підвіконня і впала на підлогу у вітальні принцеси Індейтл. Та вона засміялася, скочила на ноги і поправила спідницю.
— Зі мною все гаразд, — вона швидко розвернулася. — Я залишу вікно відчиненим. Сідай прясти, щоб випросити ще одну ніч у палаці. Якщо вона не прийде упродовж наступних кільканадцяти хвилин, я знайду спосіб, щоб її заманити. І передам записку принцу.
Після цих слів вона зникла, щоб піти назустріч ще пронизливішим крикам з коридору. Дівчина сіла на купу снігу і почала прясти. Через якийсь час до неї підійшов Роло.
— Ти що, досі тут сидиш? Нічого не трапилося? Минуло кілька годин!
— Роло! — дівчина кинула веретено і потягнулася до Роло, щоб його обійняти. На радощах вона поцілувала вовка в ніс, від чого той чхнув. — Не можу дочекатися, щоб усе тобі розповісти.
— Ти можеш і будеш чекати, — заскреготів голос позаду неї. — Тому що зараз продовжуватимеш прясти.
Дівчина швидко обернулася, проте вікно позад неї було порожнім. Тоді вона почула кахикання. Воно було схоже на звук каміння, що падає на металеву бляху. Дівчина подивилася вгору, і все її тіло заніміло. У вікнах другого поверху аж кишіло тролями. Здавалося, усі придворні, що були у палаці, зібралися тут, щоб поглянути на дівчину — усі, окрім королівни. Цей наказ і це кахикання належали, власне, самій королеві тролів. Вона простягла свого вказівного пальця і наказала:
— Продовжуй! І цього разу повернися до нас обличчям.
Тремтячи, дівчина зробила те, що їй веліли. Коли на веретені виснувалася більш-менш рівномірна нитка, дівчина піднесла її вгору, що придворні могли нею помилуватися. Вони зааплодували і почали розходитися. Коли почало видаватися, що королева теж ось-ось піде, дівчина низько вклонилася:
— Ваша Величносте, а послуга?
— Ти про що? — королева зміряла її сердитим поглядом.
— Ваша Величність дуже мудра, — обережно почала дівчина. — Звісно, вона чула про дві попередні ночі, які я провела у покоях судженого принцеси Індейтл в обмін на показ своєї майстерності.
— Так, я чула, — сказала королева, і її нігті, вкриті червоним лаком, застукали по підвіконні.
— Так я і подумала. І оскільки Ваша Величність безперечно отримала насолоду, дивлячись, як я пряду, я… мабуть… заслужила… на ще одну ніч. Я віддам Вашій Величності це золоте веретено і золоту нитку, яку я випряла.
— Домовилися, — королева тролів махнула рукою. Дівчина кинула їй веретено, й королева його піймала. — Коли зайде сонце, приходь під ворота і назвися, — тоді королева підняла догори палець, немов попереджаючи. — І щоб це був останній раз! Більше я цього не терпітиму, зрозуміла? Завтра моя дочка одружиться із принцом і на цьому всі ці розваги з людськими дівчатами повинні припинитися.
— Так, безперечно! Ваша Величність дуже добра, — дівчина знову схилилася у реверансі. Вікно гучно зачинилося.
— Хутчіш до землянки, — мовила дівчина до Роло.
— Що? Чому?
Дівчина підібрала поли спідниць і помчала вперед, навіть не дивлячись, чи Роло біжить за нею.
— Я не хочу, щоб принцеса мене тут застала. Їй може заманутися ще щось від мене отримати, а у мене більше нічого не залишилося — лише брудний одяг та панчохи з затяжками. Нам зовсім не потрібно, щоб сьогодні вона на нас сердилася.
— Гаразд, але ти розповіси мені про все, що трапилося, поки я спав?
— Так, я тобі про все розповім. А потім мені треба буде поспати. Попереду ще одна довга ніч.
Розділ 31
Одягнувшись у найкраще вбрання, яке лише мала, дівчина йшла коридорами золотого палацу слідом за королевою та королівною. Ці двоє самовдоволено посміхалися. Вони залишили дівчину з Роло у покоях принца, й дівчина всміхнулася сама до себе: цього разу все має вдатися.
Через хвилювання вона знову не змогла зосередитися на книжці, яку читала, тому разом з Роло почала ходити колами по кімнаті. Через якийсь час до вітальні заглянула всміхнена Това, сказала, що передала записку.
— І навіть якщо він її не прочитав, — прошепотіла вона, — можливо, мені вдасться знайти протиотруту від цього снодійного зілля.
— Дякую!
— Мушу бігти, — Това підморгнула, відхилилася назад і беззвучно зачинила за собою двері.