— Справді? — дівчина трохи заспокоїлася і сіла на ліжку поруч з ним. — Чому?
— Чутки та історії про дівчину з лісу, яка вміє розмовляти з тваринами, дійшли навіть до нас, до Християнії. Моя мати згорала від нетерпіння, щоб всім про це розповісти. Так я і дізнався. Я подумав: якщо ти зможеш говорити зі мною в подобі ведмедя, я зможу розповісти тобі про все, що трапилося. Я дуже радий, що знайшов тебе.
— Я теж, — дівчина поклала свою руку на його. — Може, тепер, коли мої мама з братом живуть у Християнії, ми могли би час до часу бачитися, коли повернемося додому.
— Ти про що? — він відсахнувся і підняв брови. — Звісно, ми бачитимемося, ти вийдеш…
Вона похитала головою, здогадуючись, що саме він хоче сказати.
— Ти принц! Принц усієї моєї країни. А це означає, що ти одружишся зі шляхетною панною. А я, якщо пощастить, одружуся з селянином або дроворубом. Аскель уже шукає мені нареченого серед своїх багатих друзів з міста, але я не впевнена, що це мені потрібно.
Цього разу похитав головою принц:
— Ні, не кажи так! Я ніколи тебе не відпущу — ти ж мене врятувала! Окрім того… Я справді люблю тебе, — він обійняв її і ніжно поцілував.
З її очей покотилися сльози. Це було значно більше, ніж те, що вона могла собі уявити. Дівчина запросто могла уявити тролів та ізбйорнів — бо чула про них у казкових історіях. Але щоб принц полюбив доньку дроворуба, яку мама настільки не любила, що навіть не охрестила…
— Чи ти хотів би?.. Чи хотів би ти знати, як мене звуть?
Він трохи відхилився і подивився на неї зі здивуванням:
— Я думав, ти безіменна, — на його щоках з’явився рум’янець. — Але звісно, у тебе мусить бути ім’я.
— Я вмію розмовляти з тваринами, тому що впіймала білого оленя. Він подарував мені ім’я, але нікому з людей я не розповідала, як мене звати.
Ашер підніс її руки собі до губ і поцілував їх.
— Я матиму за честь почути твоє ім’я, — сказав він майже пошепки. Нахилившись зовсім близько, вона видихнула своє ім’я йому у вухо. — Це найкрасивіше ім’я, яке мені доводилося чути, — сказав він, міцно пригорнувши її до грудей. — Дякую тобі, Белалізо!
Розділ 32
«Ну звісно, — думала дівчина наступного ранку. — Звісно, тролі вміють лише руйнувати. Ми мали би здогадатися, що принцеса зруйнує наші плани».
У неї в роті досі був гіркий присмак, їй хотілося сплюнути. Але це було б негарно — змушувати нещасних поневолених слуг прибирати за нею, тому вона лише скривилася.
— Ну-ну-ну! — кудкудахтала принцеса Індейтл, махаючи перед її носом каблучкою на своєму пальці. — Не треба кривитися. Ти все зіпсуєш!
Вона на крок відступила, щоб знову глянути на свою сукню ручної роботи. Дівчина з Товою стояли посеред вітальні у покоях королівни.
Вранці, коли принцеса ввійшла до спальні Ашера, вона найперше заборонила дівчині покидати палац. Натомість, натягнувши на обличчя крижану посмішку, Індейтл наполягала, щоб дівчина залишилася на весіллі. Дівчину одягли у сукню із зеленого атласу, Тову — у блакитну сукню. Навіть Роло силоміць кинули у ванну та покупали. Після цього його сіре хутро вичесали і почепили йому на шию зелену стрічку, зав’язавши її великим бантом за вухами.
— У мене ще ніколи не було людських дружок, — сказала тролівна-королівна. — Мені заздритимуть усі придворні панни.
— Ваша Величносте, я переконана, що вам і так уже всі заздрять, — сказала Това, схиляючись у реверансі.
Дівчина невдоволено на неї глянула.
— Звичка, — прошепотіла Това кутиком рота.
Принцеса зиркнула на дівчину. Та зціпила зуби, схилилася у реверансі й пробурмотіла щось, що мало би звучати, як комплімент. Індейтл виглядала задоволеною. Вона знову почала милуватися собою у величезному дзеркалі, що висіло на протилежній стіні.
На тролівні-королівні була весільна сукня білого атласу з золотою підкладкою. Верх сукні прикрашали численні рубіни та діаманти. Її руде волосся було накручене і припудрене, зібране довкола корони, щедро оздобленої рубінами. Рум’яна на щоках виглядали дуже недоречно на тлі її зеленувато-сірої шкіри та фіолетового язика, який вона увесь час висолоплювала, щоб лизнути товстий шар рожевої помади на своїх губах.
— Мене зараз знудить, — шепнула дівчина Тові.