— Стійте нерухомо, — сказав Ашер. — Пропоную тихенько звідси вислизнути, щойно вони…
— Вбити людей! — закричав один із тролів.
Інші підхопили цей крик й собі закричали:
— Вбити їх! Вбити цих людей!
Дівчина та ті, хто були поряд, розвернулися обличчями до натовпу тролів. Роло оголив зуби, а Това з принцом витягли свої ножі. У дівчини не було жодної зброї, лише кулаки. Вона одягла на два пальці персні тролівни-королівни, щоб її удари були боліснішими, — цього прийому її навчив Аскель.
— Ні! — одноокий скарбник проштовхався до п’єдесталу. — Зовсім не ці люди винні у тому, до чого ми дійшли. Це наше власне марнославство! — він окинув залу поглядом свого єдиного ока. — Розкішний одяг! Коштовне каміння! Життя у палаці! Слуги! Навіть гірше: людські посіпаки! Наша королева править на далекій Півночі вже понад три тисячі років. А зараз через свою нетямущу дочку втрачає розум!
Молодші тролі взяли ці слова на озброєння і кинулися на скарбника. Його прибічники, порослі мохом та вбрані у шкури звірів тролі, також ринули вперед, захищаючи його. Але у цьому не було потреби: дівчина побачила, як скарбник витягнув руки вперед і зірвав голову хороброго нападника, вбраного у шовковий одяг кольору лаванди, навіть не моргнувши оком. Побачивши це, частина вбраних як люди тролів зірвали із себе накидки та сукні і приєдналися до скарбника. За якусь мить уся бальна кімната перетворилася на форшмак із тролів, які гарчали, завивали, лупцювали та кусали одне одного.
— Ходімо! — закричав Ашер, перекрикуючи увесь цей гамір.
Задкуючи, він схопив дівчину за руку. Іншою рукою взяв Товину руку, і вони разом поспішили до довгих вікон. Кентавр був уже там. Розвернувшись, він копнув скляні шибки своїми задніми ногами, і ті розлетілися на друзки. Засувки на вікнах тролів були занадто високо, тому ніхто з них не міг би відчинити ці вікна іншим способом.
Крізь розбите вікно вони вискочили на сніг: кентавр зачекав доки трійко людей та Роло будуть надворі, а тоді вистрибнув сам. Інші слуги також тікали: фавни, кентаври, піксі та інші істоти, вбрані у голубе, покидали золотий палац і бігли до південного берега крижаного острова.
— Що нам робити зі стрічками? — запитала дівчина, біжучи пагорбами із втоптаного снігу та важко дихаючи.
Това крикнула. Перечепившись через гострий виступ на купі льоду, вона впала на землю. Дівчина стала перед нею навколішки і підняла Товину спідницю. На одній із її панчіх була довга дірка, а з литки текла кров.
— Напевно, я підвернула ногу, — сказала Това. Тоді знову крикнула, і її лице стало багряним. Вона схопилася за червону стрічку на шиї.
— Переріж стрічку! — закричала дівчина Ашерові, перелякавшись. Слуги навколо них також попадали на землю, задихаючись. Кентавр, кашляючи, впав на коліна.
— Краще вмерти, — прохрипів він.
Ашер вийняв з-за пояса свого ножа й обережно перерізав стрічку довкола Товиного горла. Вона миттю сіла. Її дихання стало рівним. Това жбурнула стрічку вбік і радісно закричала.
Дівчина схопила Товиного ножа і звільнила кентавра, а тоді ще й фавна, який лежав поруч. Один за одним вони звільнили всіх. Тепер усі слуги, окрилені радістю, могли бігти до південного берега.
Вони залишили позаду заколот тролів, який лише розростався. Това похитала головою:
— Залишіть мене тут, — сказала вона. — Пізніше я щось вигадаю.
— Я тебе понесу, — сказав кентавр. Він нахилився, схопив її, тоді посадив на свою широку конячу спину. — Мусимо звідси тікати, доки не розвіються рештки чарів королеви.
— Чому? Що станеться, коли вони розвіються? — запитала дівчина.
— Цей палац створено за допомогою чарів, — відповів їй Ашер. — Так само, як і цей острів. Коли чари королеви розтануть…
Йому не потрібно було пояснювати далі. Взявшись за руки, дівчина з принцом побігли по слизьких та гладких пагорбах і западинах. Роло біг поруч із ними, кентавр із Товою не відставали.
— Ай! — цього разу дівчина зупинилася і закричала від болю. Але то не була нога, то були її пальці. Два персні тролівни-королівни, що й досі були у неї на руці, розжарилися до білого. Ще до того, як дівчина змогла їх зняти, золотий метал розплавився і зник; діаманти розсипалися на попіл. На тому місці, де були персні, з’явилися червоні сліди від опіків, але вони були неглибокі. Ашер снігом потер почервоніння у неї на пальцях. Дівчина стиснула той сніг у долонях і продовжила бігти.
Вони бігли, не озираючись, аж доки не досягли берега. На той час вигуки тролів перетворилися на крики болю та страху. Золотий палац танув на очах, так само, як персні на руці у дівчини. Стаючи червоним, а тоді білим, у світлі блідого північного сонця величний палац зменшувався і танув, немов воскова свічка.