Там, на березі, стоячи серед слуг у голубих лівреях, разом із коханою свого старшого брата і зі своїм коханим, дівчина дивилася, як руйнується велике королівство тролів. Коли все це закінчилося, єдине, що турбувало дівчину — було відчуття холоду та неможливість дістатися додому. На поверхні острова почали з’являтися довгі тріщини. До наступного дня його могло не залишитися.
Молодий фавн підійшов до дівчини і сором’язливо усміхнувся. Він зняв з плечей рюкзак із її речами й віддав його. Зверху до рюкзака була прив’язана свитка Ганса Пітера.
— Моя панно, я знайшов це у покоях принца, коли прибирав там сьогодні вранці, — сказав він м’яким голосом.
— Дякую тобі! — дівчина почала вдягати свитку на себе, але зупинилася. — Насправді це належить тобі, — сказала вона Тові і віддала їй свитку.
— Ти можеш одягнути мою, — сказав їй Ашер. До них підійшов ще один фавн, у його руках була неймовірно біла свитка з червоною вишивкою тролів на ній. — Сумніваюся, що вона перетворить тебе на ведмедя.
— Але, може, якщо ти не заперечуєш… — невпевнено сказала вона.
— Що? — він взяв її за руку.
— Може, тобі варто одягти цю свитку і забрати нас звідси.
Від думки про це у принца звело щелепи, але врештірешт він кивнув та одягнув на себе свитку і чоботи, які приніс йому інший слуга, брауні. Але нічого не трапилося.
— Чари втратили свою силу, — сказав він, зняв свитку і ніжно переклав її на плечі дівчини. — Ми знайдемо інший вихід. Якщо допливемо до найближчої крижини, то зможемо зігрітися і тоді, можливо…
— Ви всі замерзнете і помрете, — сказав голос, кружляючи довкола них.
— Північний вітре! — дівчина заплескала в долоні, але, відчувши біль від опіків, зойкнула. — Ти повернувся!
Він набув людської подоби і постав перед ними — білий, срібний, гордий.
— Я відчув, як слабшає сила королеви тролів, і прийшов подивитися, що відбувається, — усміхнувся він. — Правду кажучи, я весь час був неподалік, бо сподівався, що ти зможеш її перемогти.
— І вона змогла, — сказав Ашер, усміхаючись, і подивився на дівчину з гордістю.
— Я можу віднести вас на південь, — сказав північний вітер. — Але не всіх.
Дівчина нахмурила чоло і подивилася на всіх тих, хто стояв поруч із нею. Усі відверталися: на їхніх зболених обличчях була надія, що згасає. Їхні усмішки переростали у зневіру. Вона похитала головою:
— Скількох ти зможеш підхопити за раз? Я звідси нікуди не піду, якщо хоча б одна істота залишитися тут.
— Погоджуюся, — сказав Ашер.
— Я теж, — сказала Това.
Північний вітер задумливо засвистів. Потоки повітря закружляли довкола слуг, невисоко піднімаючи по кілька з них над землею, немов зважуючи. Тоді вітер вивчив крижини, що плавали біля берега.
— Я перенесу вас усіх на крижини і подую так, щоб ви попливли на південь. Я не знаю, скільки часу ви будете плисти, але обіцяю, допроваджу вас до цивілізованих земель. Звідти вже самі будете шукати свій шлях додому. Або ж хтось із моїх братів-вітрів вам допоможе.
— Дякую тобі!
Сильний порив холодного повітря підхопив дівчину, її принца, Тову, Роло та кентавра. П’ятеро інших слуг, які стояли поруч, вискнули, коли також опинилися у повітрі. Не сказавши більше ні слова, північний вітер заходився переносити їх на льодові брили. Попереду була довга мандрівка з крижаного острова, що лежав на схід від сонця, на захід від місяця.
Епілог
Коли дівчина нарешті добралася до свого старого дому, зима, наслана королевою тролів, нарешті покинула північні ліси і долини. Усе довкола було зеленим. Попід ялинами цвіли квіти, а птахи співали у гіллі дерев. Їхні друзі розійшлися хто куди, повертаючись до своїх домівок, і їх залишилося лише четверо: дівчина, Роло, Това та Ашер. Коли вони піднімалися на гору, де колись Аскель з іншими селянами натрапили на білого оленя, Това зупинилася.
— Я не можу, — сказала вона. Її лице зблідло. Вона обхопила обличчя руками. — Я не можу.
Дівчина підійшла до неї і поклала руки їй на плечі:
— Певна річ, ти можеш.
— Минуло занадто багато часу. Останні десять років я жила серед тролів, балакучих ведмедів і кентаврів…
— Зате тепер ти зможеш розповідати чудові історії своїм дітям, — сказала дівчина, перериваючи її істеричне тараторення.
— Він не захоче бути зі мною, — похитала головою Това. — Подивися на мене!