– Почекайте хвилинку, – сказав Юм і швидко побіг крученими східцями.
Ітта стояла, загортаючись у своє хутро. Вітер гостро колов обличчя голками дрібного снігу. Вона напружено вдивлялася в темряву, коли раптом яскраве світло спалахнуло в неї під ногами – то Юм, засвітивши в будинку електрику, зразу спустив усі металеві жалюзі. Обережно пішла Ітта незнайомими східцями.
Хоча в будинкові вже довгий час не було нікого, проте він зовсім не скидався на покинуте житло – складна будова стін з повітряними каналами абсолютно не пропускала холоду. Цей будинок, як велетенський термос, підтримував температуру, яку кілька місяців тому залишив тут Юм. Невгамовні порохоссавці і вентилятори очищали повітря.
– Це, Ітто, кімнати, де я сам мешкаю, а на другому поверсі мої лабораторії. Я провів тут майже ціле життя. З того часу, як прийшла мені ідея будувати Сонце, я працював тут цілі дні до втоми, до нестями.
Вони довго сиділи в його кабінеті, і Юм оповідав, як жив тут, як працював, і потім повів до лабораторії і показував усе приладдя і апарати. По стінах скрізь висіли величезні мапи неба і земного рельєфу з якимись складними помітками.
Кілька днів вони ходили оглядати околиці, обмірковуючи деталі переведення плану. Тут, у горах, не було поблизу сонячних рефлекторів, і вони тільки на обрії виблискували десь, наче відблиск пожежі. Тому тут було холодніше, ніж у місті, й майже зовсім темно.
***
Юм був сам. Ще з вечора Ітта полетіла до сусіднього міста, де мав відбутися величезний концерт. Вони в цій країні мали надзвичайний успіх. Ще до Іттиного прильоту за них чули, багато говорили і, коли б не заходи Ради, то, звичайно, їх з великою цікавістю слухали б через радіо-сповісники ще тоді, ще з того боку Землі. Але Рада припиняла хвилі, і вони мали зовсім маленький обсяг. Але тому тепер з такою жагою, з подвійною цікавістю сходилися земляни тисячами на її концерти і пожадливо переймали у свої радіо пофарбовані хвилі.
Юм був сам. У тих великих горах, де вони оселилися, він провадив свою працю. У глибоких розколинах просвердлював він дірки, брав з самих надр землі якісь маленькі грудочки і обережно відносив їх додому. А там довгі вечори просиджував над ними. Досліджуючи їхній склад, він проробляв потім складні досвіди – шукаючи в них силу визволити атомну енергію. Деякі перетворювалися на пару і зникали, лишаючи декілька калорій тепла. Инші запалювалися блідим світлом. Юм досадливо відкидав їх і шукав... шукав.
Сьогодні він знайшов поклади нової породи, що їх давно вже шукав. Обережно сховав дорогоцінні грудочки і рушив додому.
...А до того місця, де він щодня уперто працював, підійшов крадькома хтось і почав шукати. Намацавши у напівтемній розколині нову дірку, він досадливо вилаявся: збожеволів цей Юм, чи що? Без пуття свердлить щодня якісь дірочки, може, він там, усередині, шукає сонця? І як би то його подивитися, що він потім робить у своєму кабінеті?..
***
Ітта уважно керувала своїм маленьким аеро, повертаючись з концерта. Вона мала гарні звістки для Юма. Сьогодні в тому місті, де вона була, її зустріла радісна юрба. Вони кричали їй про нову радість, про любов до Землі й про нове Сонце, без кінця про Сонце. Її на руках зняли з аеро і внесли до зали. Ніколи ще Ітта не грала з таким піднесенням... Стільки бадьорости вклала вона в мелодії аромату і фарб, що сама під їхнім упливом сміялася, рада і щаслива, немов дитина. Тільки б швидше до Юма....
Що це? Просто під вікном лабораторії присмоктався чийсь захисного кольору аеро і видно, як уважно зазирає хтось до кімнати. Мабуть, Юм, захоплений працею, не помічає його. Шкода, що так високо летить її аеро. Зразу вниз – пізно. Побачив і зник.
***
Ченкові надокучило вдавати, наче він не помічає недовір’я і зле прихованої ворожнечі. Часом аж кортіло просто по щирості сказати правду, вилаяти їх усіх і лишитися самому. Самому... Серед такої сили ворогів він навряд чи доведе свою справу до кінця, без допомоги, без жодної підтримки...
Вже кілька день він шукає хвилинки побути самому й перевірити свої досягнення. Треба виробити зовсім маленьку ракету для цієї спроби. Це можна зробити на ручних верстатах в майстернях. Ці верстати такої конструкції, що можуть міняти силу тиснення, свердлити, різати, лютувати, бити – адже робити що завгодно під умілою рукою майстра. Ченк не міг сам зробити таку ракету, не звернувши на себе уваги. Треба когось підшукати... Бо він гальмує справу...