В кожній ракеті лишатимуть двох-трьох землян за вартових, не в стані анабіозу. Вони мусять через рік збудити, поволі нагрівши камери, таку саму кількість з своїх подорожніх, а самі заступлять їхні місця. В такий спосіб всі земляни мають прилетіти до иншої планети не постарілі, й до того ж у кожній ракеті буде кому збудити решту по закінченні подорожі.
– Стривай, – перепинив Юм, – для нас найцікавіше, коли саме мають відлетіти ці ракети.
– В оповістці сказано так: перша партія летить через ½ години після того, як загасне Сонце. Анабіоз потребує п’ять годин, отже першу партію буде заморожено ще до згасання Сонця.
– Значить, їх ми, мабуть, не встигнемо врятувати, – з сумом сказала Ітта. – А скільки землян має бути в кожній партії?
– Мільйон. А хіба тут, у вас, цього не знають?
– Ні, може, й тут вже відомо. Тільки ми з Юмом останні дні такі зайняті своєю роботою, що не маємо навіть часу прослухати останні звістки.
Потім Ченк докладно спинився на маршруті перельоту. Низько схилившись над великою мапою, всі втрьох уважно вдивлялись у шлях, яким востаннє мають летіти земляни.
– Передбачається, – казав Ченк, – що в дорозі може виявитися необхідність десь спинитися. Для цього обрали Сатурн. Маленькі місяці, які нещодавно утворилися з його колишнього кола, ще не прохолонули, і, бігаючи навколо своєї матері – Сатурна, вони мають на деякий час заступити бідолашним землянам втрачену Землю.
– Бачите, – схвильований, спинив його Юм, – які близькі наші ідеї!
– Близькі й разом без краю далекі, – тихо додала Ітта
– Ну що ж, – продовжував Ченк, – вони теж намагаються обернути свій план по змозі на привабливий, певний. Вони зважують, що в їхній подорожі на них чатують безліч несподіванок, може, й катастрофічних. Бо хоч які досвідчені і впевнені в собі їхні небознавці, але все ж якусь раптову космічну зміну, якогось несподіваного велетня-метеориту вони не можуть передбачити, і тоді гине уся справа. І щоб запобігти цього, вони в ракетах зробили приладдя, що дозволяє міняти напрям і хуткість льоту, а тепер ще вирішено зв’язати їх під час подорожи радіопередачею. Отже, в діях їхніх буде повна згода.
– Не розумію, – гостро сказала Ітта, – просто не розумію, як, маючи перед себе дві пропозиції – нашу й Радину, – земляни ще можуть вагатися? Але все ж я глибоко переконана, що перший промінь нашого Сонця забезпечує нам абсолютну перемогу.
***
Тисяча блискучих ракет стояли напоготові в бойовому порядку. Ченк востаннє обходив їх довгий шерег. Все було готово, кожна ракета містила в собі таємну речовину, що мусила, розклавши атоми, здійснити «химерний» проект.
Дбайлива рука Ченка повіряла складний механізм. Кожний гвинтик, кожне коліщатко працювали з математичною точністю. Ні, помилки не могло бути! Тільки б Рада не випередила... Востаннє глянув Ченк на своє створіння. Вилиті з коштовного твердого металу, озброєні захисними від тертя й нагріву панцирами, вичікували наказу рушати 1000 сигаровидних ракет.
Схиливши чола над велетенською мапою неба, стояли Юм і Ітта. Олівець Юма блукав між назвами зірок, иноді зупинявся, щоб підкреслити якусь назву, й далі продовжував свій шлях. На клаптику паперу з якимись розрахунками, що лежав поруч, було підкреслено червоним кілька цифр.
Раптом олівець обірвав свій плутаний шлях і між сузір’ями Великої Медведиці й Північною зіркою впевнена рука накреслила крапку.
– Цей напрям – мета, – сказав Юм. – Тут він буде через 38 годин. За півгодини треба пустити ракети, тоді вони на цьому перехресті натраплять на нього.
Він побачив Ченка і твердо, з притиском додав:
– Шлях певний, напрям відомо точно. Південний захід 35°, під кутом до поземної лінії 77°2″, через 30 хвилин.
Більше не було сказано жадного слова. Ченк з Юмом вийшли з лабораторії, а Ітта лишилася біля апарату, щоб приймати звістки з тої півкулі. Звістки подавав Ван. Ці звістки були турботні. Рада вперто йшла своїм шляхом. Кожний район по всій Землі мав потрібну кількість ракет. Вони також стояли напоготові в повному порядку. Було оповіщено, о якій годині всі земляни мають посісти місця в ракетах. Часу лишалося небагато. Скоріше, скоріше…
____________
Завіса чорно-сиза
півнеба мовчки зап’яла.
Земля вдягає тінь...
П. Тичина
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм
День!
День!
П. Тичина
Коло Мудрих Рішень призначило годину, коли мала зібратися перша партія землян для анабіозу. Знепокоєні, схвильовані натовпом сунули по вулицях, і якась непевність відчувалася в останніх наказах. Коли агенти повідомили, що навряд чи вдасться зібрати повний комплект землян для першої партії, то Коло оповістило, що для першої партії запрошується охотників, які своїм прикладом мужности збудили б у землянах почуття обов’язку й дисципліни. Коло найбільше турбував помітний зріст віри в нове Сонце. Говорили про це тепер вже скрізь, говорили одверто й настирливо. Голова Кола майже не виходив з Палацу й говорив, говорив, говорив... Безліччю маленьких хвильок розпорошувалися його слова по світу. Але од них докучливо одмахувалися, їх майже ніхто не слухав. То були заяложені слова все про той самий обов’язок, про спокій і дисципліну.