Окремою книгою «Сонети» були видані лише в 1609 р. На титульному аркуші проставлено такі вихідні відомості видання: «Шекспірові сонети. Ніколи раніше не друковані. В Лондоні. Д. Елд для Т. Т... 1609». Т. Т. — це видавець книги Томас Торп. Його прізвище згадується в акті реєстрації рукопису в реєстрі гільдії друкарів. Значно складніше розшифрувати текст присвяти, який був надрукований на шмуцтитулі видання: «Тому єдиному, кому завдячують своєю появою нижчеподані сонети, містеру W. H. всілякого щастя і вічного життя, обіцяного йому нашим безсмертним поетом, бажає доброзичливець, який зважився видати їх у світ. Т. Т.». Присвята звучить вельми двозначно. Таємничим W. H. може бути той, на честь кого створювалися «Сонети». Так само вірогідна й інша версія. Ініціали ховають лише особу, завдяки якій текст «Сонетів» став власністю Томаса Торпа.
На примірниках видання «Сонетів» (1609) зазначено прізвища двох книготорговців — Джона Райта й Вільяма Асплі. Книга, мабуть, була видрукувана великим тиражем, який довелося розподілити між двома продавцями. Історія цього видання повністю не відома. Безсумнівне лише те, що сам Шекспір участі в його укладанні не брав. Так, до книги було включено вірші іншого поета (можливо, Джорджа Чапмена), а також невелику поему «Скарги закоханої». Викликає сумнів розміщення віршів, між якими часто відсутня логічна послідовність. У сонетах 133—134, наприклад, поет скаржиться на зрадливість коханої, а в сонеті 135 звучить тема чекання любові.
За життя Шекспіра «Сонети» більше не видавались. Не ввійшли ліричні твори і в перше посмертне зібрання його творів, до якого було включено тільки п’єси. Нова публікація сонетів Шекспіра була здійснена лише 1640 р. Видавець Джон Бенсон включає до збірника, озаглавленого «Поеми», разом із «Скаргами закоханої», «Пристрасним пілігримом», «Феніксом і голубкою» також «Сонети». Проте це видання явно недосконале. Джон Бенсон, не відчуваючи особливого пієтету до авторського тексту, переробляє деякі сонети: їхнім адресатом стає вже не друг, а кохана поета. Вісім віршів взагалі виключено із збірки. Порядок розміщення сонетів теж порушено. До речі, спроби перегрупувати вірші збірки робилися неодноразово, але, з огляду на спірність питання, у більшості сучасних видань сонетів збережено той порядок розміщення, який був у першодруку.
Лірика Шекспіра пов’язана з багатовіковою поетичною традицією. Сонет виник в Італії у XIII ст. Перший відомий його зразок зустрічається у Джакомо да Лентіно (1220-і рр.). Свою класичну форму сонет набирає у поетів «солодкого нового стилю». Звертається до нього Данте, який присвятив низку сонетів Беатріче. Завдяки родоначальнику нової європейської лірики Ф. Петрарці (317 сонетів про Лауру), сонет стає улюбленою формою поетів Відродження (Мікеланджело, Т. Тассо, Л. Камоенс, Лопе де Вега, П. Ронсар та ін.).
Надзвичайно популярним був сонет і в Англії. У 1591 р. побачила світ збірка сонетів Ф. Сідні «Астрофел і Стелла» (нап. в 1580—1584 рр.), яка утвердила сонетну форму в англійській ліриці. У 90-і рр. XVI ст. захоплення сонетом досягає свого апогею. Збірки сонетів видають С. Данієл («Делія», 1592), X. Констебль («Діана», бл. 1592), М. Дрейтон («Ідея», 1593), Т. Лодж («Філліда», 1593), Е. Спенсер (славнозвісні «Аморетті», 1595) та ін. Поети уславлювали земну любов, оспівуючи красу коханої, схилялись перед досконалістю людської природи. Притаманні цій поезії і медитативні ноти. Елегійна сумовитість нерідко поєднується в ній з громадянськими мотивами, любовні муки супроводяться філософським самозаглибленням.
Сонет має жорстку віршову форму, яка вимагає від поета особливої майстерності. У сонеті завжди 14 рядків. Пишеться він найчастіше п'ятистопним ямбом (рідко — шестистопним або чотиристопним; чотиристопним ямбом написаний, наприклад, 145-й сонет Шекспіра). Композиційно сонет поділяється на дві частини: перша (8 рядків) — це зав'язка, друга (6 рядків) — розв’язка. У свою чергу зав'язка складається з двох чотиривіршів (катренів), розв'язка — з двох тривіршів (терцетів). Англійські поети трансформували класичний італійський сонет, розбивши його на три чотиривірші і заключний двовірш (куплет). Іноді цю сонетну форму звуть шекспірівською, оскільки завдяки Шекспіру вона остаточно утвердилася в літературі. Її система римування: abab cdcd efef gg (схема італійського сонету: abab abab cde cde). Шекспір, проте, не завжди дотримувався обов'язкової схеми. 126-й сонет, наприклад, складається з 12, а не 14 рядків.