Сонет 21. Ні, я не йду тропою віршоробів, Що оди тчуть з фальшивої краси. — Мається на увазі звичай придворних поетів розсипати надмірні похвали тим, кого вони оспівують у своїх віршах. Шекспір порівнює їх з гендлярами, що вихваляють свій крам. Сам він не бажає торгувати своєю любов’ю (фінальний двовірш).
Сонет 22. Не вірю дзеркалу, що вже старий я... — Нарікання на свою старість — поетичне кліше, яке з’являється ще в сонетах Петрарки. Шекспірові під час написання вірша мало бути близько 34-35 років.
Сонет 23. Учись читати писане без мови, Очима слухать вісника любові. — Типовий для поезії Відродження стилістичний засіб: свідоме поєднання різко контрастних понять, які логічно нібито виключають одне одного, але разом дають нове уявлення (оксиморон).
Сонет 24. Мій зір-митець відбив твоє лице… — Сонет має особливе значення для розуміння художньої манери Шекспіра-лірика. Поет майже завжди намагається відтворити дійсність у зорових образах, передати пластику живої природи. Звідси порівняння поета з живописцем, зокрема портретистом. Образ «зору-митця» є сталим у ліриці Шекспіра.
Сонет 25. Нехай комусь від щедрої планети... — Мотив примхливості долі постійно обігрується в літературі та живописі середніх віків та Відродження. Таких дарів не дістають поети... — Автобіографічна деталь. Поет уперше згадує про своє низьке становище в суспільстві. Військовий вождь, по тисячній звитязі... — Деякі коментатори вважають, що тут мається на увазі відомий мореплавець та полководець Уолтер Ралі, який втратив прихильність королеви Єлизавети.
Сонет 26. До тебе йдуть посли мої письмові... — Поетичний образ побудовано на лицарських реаліях. Герой сонетів уподібнюється вассалові, який відправляє своїх послів (вірші) до сюзерена. Зміст сонета нагадує присвяту до поеми «Лукреція». На цій підставі деякі шекспірознавці висловлюють припущення, що графові Саутгептону присвячені також і «Сонети».
Сонет 27. Вона іде шляхами пілігрима... — Свою палку любов до друга поет порівнює з мандрівкою пілігрима до святих місць. Схожа розгорнута метафора є також у трагедії «Ромео і Джульєтта», де Ромео, мов прочанин, торкається святині — Джульєтти (І, 5).
Сонет 34. Ти провіщала день мені погожий... — Сонет побудований на розгорнутому порівнянні дружби та стану природи. Мотив популярний у народній поезії.
Сонет 35. Винувачем явившися на суд, Заступником я раптом виступаю. — Драматизм сонета, який розповідає про внутрішню боротьбу в душі героя, підкреслюється введенням в поетичний образ юридичної лексики. Щоб не прийшлось, грабіжнику, тобі... — Певно, перший натяк на зраду друга, який звабив кохану поета.
Сонет 36. На бачності я маюсь, щоб тобі На людях не послать, бува, привіту... — Натяк на різницю суспільного стану друга і поета.
Сонет 38. Будь музою десятою поету... — За грецькою міфологією, існувало 9 муз.
Сонет 40. Хоч обікрав, коханий, старця ти... — Певно, тут — продовження теми зради друга та коханої (сонет 36). Своє послідовне втілення цей мотив набуває в циклі, присвяченому «смуглявій леді сонетів».
Сонет 43. Сонет побудовано на поєднанні контрастних образів світла та темряви. Набуває особливої виразності завдяки обігруванню цього контрасту в численних змістових повторах.
Сонет 44. Коли б то плоть на мисль було можливо Мені змінить... Бо створений, як всі, з води і глини. — Згідно з давніми науковими уявленнями, людину створено з чотирьох елементів (стихій): вогню, повітря (вищі елементи), землі та води (нижчі). Вищим елементам підпорядкований розум людини, нижчим — її чуттєве життя. Поет нарікає на те, що його почуття не спроможні наздогнати легку уяву і, таким чином, перенестись до друга. Затримують поета і сльози, що їх створено з важких елементів (землі та води).
Сонет 46. Мій зір і серце мруть на полі бою... — Сонет написано на типову для поетів-петраркістів тему: двобій кохання та розуму. Своєрідним є ототожнення розуму та зору. Для Шекспіра зір — майже завжди засіб пізнання світу (див. сонет 24). Отже, він споріднений не лише з чуттєвою, а й з розумовою природою людини.