69. «Твоя частина, видима для ока...»
70. «Нехай ганьблять,— не маєш в тім провини...»
71. «Як я помру, ти довго не тужи...»
72. «Щоб світ тебе примусити не зміг...»
73. «Той місяць року бачиш ти в мені...»
74. «Як злий конвой — недуга і роки...»
75. «Моїх думок жагу втоляеш ти...»
76. «В піснях я не вдаюсь до новини...»
77. «Згасання вроди дзеркало покаже...»
78. «Так часто музою тебе я звав...»
79. «Як пив один я з твого джерела...»
80. «Який поет в своїм пісеннім громі...»
81. «Чи я раніш тебе землі віддам...»
82. «Із музою моєю ти не в шлюбі...»
83. «Я на твоїм лиці не бачив гриму...»
84. «Хто годен більші висловить похвали...»
85. «Твою оспівують поети вроду...»
86. «Чи то строфа його, душі вітрила...»
87. «Прощай, моя короткочасна мрів...»
88. «Коли, свої виправдуючи зради...»
89. «Скажи, що ваду у мені знайшла ти...»
90. «Якщо не любиш, кинь мене сьогодні...»
91. «Хто хвалиться своїм шляхетним родом...»
92. «Ну й кинь мене — найгірше учини...»
93. «Вважатиму, що вірна й досі ти...»
94. «Хто б міг чинити, а не чинить зла...»
95. «Ти — сяйво чисте і в гріхах своїх...»
96. «На карб тобі кладуть— хто юнь, хто вдачу...»
97. «Розлуки час — зимою був мені...»
98. «Ми розійшлись, коли будили весну...»
99. «Я докоряв фіалці у маю...»
100. «Лукава музо, де пісні твої...»
101. «Чому ти, музо, ледарко недбала...»
102. «Зроста любов моя, всякчас нова...»
103. «Убогих муз убогий марнотрат...»
104. «Рокам краси твоєї не здолати...»
105. «Не ідолопоклонство ця любов...»
106. «Коли в літописах померклих днів...»
107. «І страх мій власний, і землі пророки»
108. «Усе вже я про тебе розповів...»
109. «О, не кажи, що я у фальш запав...»
110. «О леле, правда. Вештався я блазнем...»
111. «Їй дорікай, моїй злочинній долі...»
112. «Твоя любов стира з мого чола...»
113. «Розставшися, ввійшов я в себе оком...»
114. «Чи це тебе прийнявши, мов корону...»
115. «Збрехав мій вірш, колись тобі сказавши...»
116. «Не буду я чинити перешкоди...»
117. «Суди мене, що був скупий у всьому...»
118. «Ми вдаємось до гострої приправи...»
119. «Яким питвом з отруйних сліз сирени...»
120. «Твоїм знущанням тішу нині душу...»
121. «Ліпш бути злим, ніж виглядать на злого...»
122. «Чи б міг дарунок твій на незабудь...»
123. «Не тішся, часе, що мене схилив...»
124. «Була б моя любов дитям нагоди...»
125. «Тримать над головою балдахін...»
"126. «Крилатий хлопче, що в руках затис...»
127. «Колись чорнявих гарними не звали...»
128. «Дивлюся, як, о музико моя...»
129. «О хтивосте, що гониш плоть у сказ...»
130. «Її очей до сонця не рівняли...»
131. «Ти деспотична, з серцем кам’яним...»
132. «О любі очі, жалісливі свідки...»
133 «Будь серце прокляте, що розіп’яло...»
134. «Тепер довідне знаю: так, він — твій...»
135. «Авжеж, волити волі всі ми вільні...»
136. «Як видавсь я душі твоїй немилим...»
137. «Сліпа любов затьмарила мій зір...»
138. «Коли в правдивості клянешся ти...»
139. «Не спонукай мене, щоб я твою...»
140. «Розумна будь, наскільки ти жорстока...»
141. «Мій зір тебе не любить, далебі...»
142. «Любов — мій гріх, твоя ж чеснота — гнів...»
143. «Буває іноді, щоб упіймати...»
144. «Прийшли мені на горе і на страх...»
145. «Ненавиджу» — убивче слово...»
146. «Душе, що мешкаєш в гріховній глині...»
147. «Моя любов — пропасниця. Вона...»
148. «О, як любов затьмарила мій зір...»
149. «Я не люблю тебе? Жорстока ти!»
150. «Хто, кволій, сил тобі вділив таких...»
151. «Кохання юне — то й не зна сумління...»
152. «Я кривоприсягаю вже давно...»
153. «Заснув Амур, тримавши смолоскипа...»
154. «Божок кохання задрімав колись...»
Примітки
ТАЄМНИЦЯ ШЕКСПІРОВИХ СОНЕТІВ
Шекспір, майже як і Гомер, — один з найлегендарніших поетів світу. Таємничістю, загадковістю вимережана також слава його сонетів. Ця таємничість завдячує передусім крайній убогості документальних свідчень про життя і творчість великого поета! а також педантизмові його дослідників та коментаторів або їхнім нахилам до сенсації.
Шекспірові сонети викликали і викликають загальний захват. Ще за якихось десять років до їх першого повного видання, здійсненого Торпом у 1609 році, друкуються схвальні відгуки про них. Мабуть (так твердять біографи), Шекспір декламував їх у палаці схильного до меценатства вельможі Саутгемптона, де зосереджувались найобдарованіші митці. І, таким чином, окремі цінителі поезії познайомилися а ними перед тим, як вони були опубліковані.