А сонети Шекспіра варті того, щоб оживати та постійно обновлятись у мовах культурних народів. Піонерами в справі їх перекладу були німці. Карл Лахман у 1820 році відкривав історію їх перекладу на німецьку мову. За ним — Людвіґ Тік. Після них на протязі майже сторіччя в цій галузі працюють іще які два десятки поетів-перекладачів. Найвизначнішими з них були Ґ. Реґіс, переклад якого, здійснений 1836 року, було перевидано навіть у 1964 році, як роботу варту уваги; Фрідріх Боденштедт — поет, прозаїк і перекладач (відомий також своїми перекладами з Пушкіна, Лєрмонтова, Марло, українських народних пісень тощо), у перекладі якого «Сонети» з'явилися 1862 р.; Стефан Ґеорґе — видатний поет і майстерний перекладач, що завершив свою працю над перекладом «Сонетів» у 1909 р.; Людвіґ Фульда — автор дотепних п'єс, який опублікував свій переклад у 1913 році. З'являються нові переклади й тепер. В тридцяті роки минулого віку заходяться біля «Сонетів» французькі перекладачі. Повний прозовий переклад їх на французьку мову здійснив Франсуа-Віктор Гюґо (син великого поета). Італія ознайомилася з сонетами Шекспіра завдяки перекладові Етторе Санфеліче (1898). Перекладають сонети й на слов'янські мови — поляки, чехи, болгари та ін.
Наприклад, польською мовою вони починають з'являтися з середини 19 ст. (Перша ластівка — 10 сонетів у перекладі Константина Піотровського, вміщених в книзі «Шекспір, Мільтон, Байрон. Вибрані сонети...», виданій у Вільні року 1850). Після цього вряди-годи поодинокі сонети з'являються в польських періодичних виданнях. У 1912 році вони виходять окремою збіркою в перекладі Яна Каспровича.
Більш ніж двадцять польських перекладачів відзначилося в галузі перекладу «Сонетів». Серед них — деякі відомі польські поети. До 400-річчя з дня народження Шекспіра вийшов повний переклад сонетної спадщини Шекспіра. В збірці вміщено переклади Адама Плуга, Владислава Тарнавського, Яна Каспровича, Єжи Сіто, Віктора Ворошильського та багатьох інших.
Російські перекладачі вдаються до сонетів Шекспіра з другої половини 19 віку. Першим, хто переклав (у період від 1859 по 1876 рік) п'ять сонетів, був І. Мамуна. У 1880 р. видав свої переклади Микола Ґербель. Після нього 16 сонетів перекладає П. Кусков. Каншин здійснює прозовий переклад сонетів 1894 р. Року 1912 з'являється книга «Сонеты Шекспира» (безплатний додаток до журналу «Пробуждение»). Тут було вміщено 28 сонетів у перекладі різних авторів: І. Мамуни, М. Ґербеля, А. Кремльова, В. Лихачова, Ф. Червінського, К. Фофанова, М. Холодковського та інших. Через два роки виходить переклад «Сонетів» (у супроводі оригіналу), здійснений Модестом Чайковським (братом композитора).
З радянських російських поетів «Сонети» приваблюють О. Румера, Б. Пастернака, С. Маршака, В. Рогова. Румор переклав біля 20 сонетів, Б. Пастернак — два (66 і 73), В. Рогов — три (44, 55, 106).
У 1948 р. виходять «Сонеты Шекспира в переводе С. Маршака». Слава цієї книги С. Маршака вийшла далеко за межі нашої Вітчизни. Його робота гідно увінчала історію перекладання «Сонетів» на російську мову. (Див. ст. В. Разової «Сонеты Шекспира в русских переводах» в зб. «Шекспир в мировой литературе». «Художественная литература», М. — Л., 1964, стор. 361—381). Звучать «Сонети» й мовами інших братніх народів нашої країни. Скажімо, вони вийшли білоруською мовою в перекладі Володимира Дубовки (1964), грузинською в перекладі Ґіві Ґачечиладзе (видавалися кілька разів, починаючи з 1952 р.). Україна не багата майстрами, що бралися за переклади «Сонетів».
Першим звернувся до них Іван Франко. Він переклав сонети 14, 28, 29, 30, 31, 66, 76, 96, 130, 131, 143. У двох сонетах, які переклав Франко (96 та 130-му), не збережена форма сонета. Вони перекладені чотиристопним хореєм і складаються відповідно 8 4-х та 6-ти чотирирядкових строф. А там, де ритміка і строфіка не порушені, Франко не завжди дотримується точно визначеної кількості стоп у рядку і не почуває себе вв'язаним самим порядком у розташуванні рим, прийнятим Шекспіром. 29-й сонет переклав П. Грабовський, зримувавши свій переклад на італійський кшталт. Перекладав сонети також друг Лесі Українки Максим Славинський.
Перекладач у прозі — раб, перекладач у поезії — суперник. Можливо, усвідомлення цього афоризму, сформульованого Жуковським, стримувало не одного перекладача, що волів би взятися за сонети Шекспіра. Однак це твердження по-різному можна тлумачити: не лише як пересторогу, але і як девіз, що розв'язує руки перекладачеві. Очевидно, саме так сприймають його майстри, що досягли високого рівня у техніці перекладу.