— Адже це називається телепатією? — вголос промовила Проноза. — Ти чуєш мої думки, а я твої? Як мені відчинити сусідню кімнату?
«Тільки з моєю допомогою, дрібното. Нахилися!»
— Навіщо це?
Проноза мимоволі сахнулася: з власного досвіду вона непогано знала, що від старих відьом добра чекати не варто.
«А тому підійти мусиш, що в цьому ложі я безпорадна. Крім того, я скоро вирушу в останню мандрівку до моєї Лілової Повелительки. Хочу передати тобі накопичений досвід».
Тіло під прозорим віком ворухнулося.
— Лілова Повелителька? Це Пані-Місяць, чи що? — здивувалася Проноза.
«Місяць повеліває всім нам, — забубоніло з труни. — Вночі моя магія особливо сильна. Вона поступово слабнутиме, а в полудень умре. Треба встигнути стати на заваді мерзотникам, що хочуть захопити владу в Літоні».
— Мерзотники… Сокольник із цим чаклуном… Мармадуком, чи як там його? Тут я згодна, вони й справді мерзотники. Якби мала вільний час, то неодмінно взялася б до них, та ба, нині ніколи! Мушу рятувати Спритника. Як порвати кляту плівку?
«Вони йдуть! — ахнула відьма. — Наперсток сказав мені про це! Поквапся, трухлява шкапо, жвавіш ворушися, стара карго!» — підбадьорюючи саму себе такими словами, відьма сильніше зашпорталася під віком… І раптом, не розплющуючи очей, звелася на лікті.
«Як це Наперсток міг сказати щось?» — на язиці в Пронози крутилося запитання, але зірватись не встигло.
У вухах залунав тонкий дзвін, а очі заволокло туманом, в якому переважали всі відтінки лілового. Дівчинка побачила, що прозоре віко труни на коліщатах взялося тріщинами. Кукса мимоволі нахилилася вперед, притислася носом до холодної поверхні. Обличчя відьми насунулось на неї, заступило все навколо.
Щось ледь чутно луснуло.
Кукса Пляма опинилася в дивній кімнаті.
Найдивовижніше було те, що кімнати ніби й не було. Проноза відчувала стіни, підлогу та стелю, але саме відчувала, а не бачила. Відьма Інельда була присутня у вигляді розрідженої блідо-лілової хмаринки, а сама Кукса стала теж хмаркою — маленькою і дуже сердитою. У кутку неіснуючої кімнати плавала ще одна хмара, незвичайно щільна, густа, темно-лілового кольору. І абсолютно кругла.
«Повелителько! — безгучно промовила хмаринка-Інельда. — Е-е, дщер сія нетямуща та нахабна, але дозволь мені передати їй свій талант, хоча б, кгм, тимчасово, аби ворогам роду людського спротив чинити!»
Густо-лілова хмара тільки щось подумала у відповідь, але її глас був надзвичайно потужний і надто гучний та всеосяжний, щоб Проноза могла зрозуміти, що саме ВОНО думає. Дівчина здогадалася тільки, що пані-Місяць дає свій високий дозвіл. По тому ВОНО мовби почало думати якось тихіше та простіше, тож Кукса змогла вловити уривок фрази:
«…НЕБЕСНИЙ ДІМ ПРИЗРІННЯ ЧЕКАЄ НА ТЕБЕ…»
«Гаразд, — погодилась відьма. — Давно мрію про спочинок».
«Ну-бо ви, старі корови, негайно випускайте мене назовні! — втрутилася в розмову Проноза. — Мене ваші справи не обходять…» — і не доказала, тому що густа хмара грізно насупилась, розрослося, заступила собою всю неіснуючу кімнату, й проникла всередину Кукси Плями.
Відчуття було жахливо неприємне, й Проноза заверещала, та відразу вмовкла, бо хмара-Повелителька зникла й полишила саму хмарку-Пронозу наодинці з хмаринкою-Інельдою.
Тут тільки Кукса й зрозуміла, що в дивній кімнаті присутній ще дехто. Пані-Місяць і відьма хоча й відчувались як ті невизначені згущення туману, та при цьому нічого принципово нелюдського в них не було… Та ось дещо третє позначилося раптом у кутку.
Це дещо виявилося якимось уже й зовсім чудернацьким та незрозумілим. Це була Скриня з Чорними Стінками. Думки, що блукали в ній, здебільшого зводилися до одного: «ХОЧУ ДОДОМУ!!!» — безгучно волала Чорна Скриня.
«Ну заспокойся, пупсику, — заходилась вмовляти її хмаринка-Інельда. — Не хвилюйся, серденько… Скоро ти вирушиш у далеку-далеку подорож і зустрінеш своїх рідних…»
«Додому, додому! — плаксиво ревів незнайомий голос. — До Татка з Мамкою хочу-у!!!»
«Він весь час їх згадує. Здається, це головний конструктор з дружиною, теж панею вченою. Наперсток прилетів з іншого світу понад чорним океаном, у якому живе Лілова Повелителька. Він ніс у собі тамтешніх мешканців, та сталась аварія, і Наперсток звалився на Аквадор. Ті, кого він віз, зовсім не такі, як ми, й не могли жити в нашому світі. Вони створили для себе власний всесвіт, де й оселилися. Ми називаємо їх гном’ячою лупою»… — розповідала хмаринка-Інельда хмарці-Пронозі.