Снігові люди виявилися дуже схожими один на одного здоровенними хлопцями — усі нівроку, але з невиразними обличчями й товстими, немов колоди, руками. Чимось вони нагадали Мармадуку лицаря Бодена Девідсона, якого чаклун разів зо два бачив на міських турнірах, тільки от у лицаря обличчя було все-таки розумніше. До того ж, він цілком, від тім’я до п’ят, був людиною, а сніжняків, як і в їхнього проводиря, від людей все-таки відрізняв неприродно білий колір шкіри. Їхній одяг складався в основному з вузьких штанів з китицями, а замість камзолів вони носили сорочки з різнобарвним гаптуванням. Волосся на їхніх головах майже не росло, тільки з самого тімені звисали чуби — в кого коротші, в кого довші. У руках сніжняки стискали довгі бамбукові трубки, а на шиї в кожного висів шнурок, на якому теліпалася хутряна рукавиця. Від того місця, де вони сиділи, розходилось холодне повітря.
— Це відкіля вони такі? — здивувався Мармадук. — І до речі, ви хто такий?
— Мене кличуть Амор Купадор, — назвався проводир. — Наголос на першому складі, «Амор», а не «Амор». Я знаменитий полководець.
— Знаменитий? — усміхнувся чаклун.
— Так. Певна річ, знаменитий у тій області Аквадору, звідкіля я родом. На півночі.
Час квапив, Мармадук дедалі більше побоювався, що маленьке чудовисько, «дівчисько-акса», якимось чином зможе вистежити їхній фургон.
— Ну добре, добре! — вигукнув він. — У мене всього три запитання до вас, всього три. Перше — чи вміють ці… сніжняки битися. Друге — що за трубки в них у руках? Третє — наскільки невелику плату ви з мене зажадаєте?
Амор Купадор знову схопив Мармадука за рукав.
— Я відповідатиму коротко й на кожне запитання по порядку. Сніжняки б’ються, мов демони! Не думайте: хоча їх так називають, це не означає, що вони складаються зі снігу — просто натуральна температура їхніх тіл дуже низька. О, таких бійців ще треба пошукати — кожен сніжняк вартий цілого загону звичайних людей! Якби навіть на їхньому шляху трапився могутній жабур зі страшного племені, вони б не відступили й тоді…
Чаклун перебив:
— Добре, добре! Друге запитання. Що це за трубки?
— Трубки… — багатозначно повторив Купадор. — Як ви вірно зауважили, це трубки. Трубки з північного бамбука, несприйнятливого до будь-якого, навіть найжахливішого морозу.
— Так… І навіщо потрібні ці трубки, несприйнятливі до морозу?
— А на те, що ми користуємося таємною зброєю.
— Якою такою таємною зброєю? — підозріло перепитав Мармадук.
— Пане, якби я вголос казав усім, що це за зброя, вона б перестала бути таємною. Чи не так?
Чаклун, обміркувавши ці слова, змушений був погодитися.
— Та гаразд, гаразд, але я маю знати, чим озброєні ті, кого я — можливо! — збираюся найняти.
— А давайте я шепну вам на вухо, — запропонував Амор Купадор.
Мармадук кивнув, і той схилився до нього та зашепотів. Чаклун відчув, як його вухо обвіяло хвилею холоду.
— Що? — перепитав він по нетривалій паузі. — Що ви говорите? Крижані?
— Авжеж! — підтвердив Амор. — Аж дух перехоплює — такі крижані.
— Нічого не розумію… — чаклун розтирав змерзле вухо. — Ну, припустимо… А вони що, живі?
— Хто живий? — здивувався Купадор. — Як ця зброя може бути живою?
— Ну, ви ж самі назвали їх їжаками…
— Цссс! — перебив Амор Купадор і з тривогою озирнувся навсібіч. — Я ж кажу: коли навколо стільки чужих вух, не варто вимовляти назву цієї зброї вголос. Просто вона так називається, і край…
— Гаразд. Я дуже поспішаю. А боєзапас… ну, ці таємні снаряди у вас із собою?
— Ось вони… — проводир снігових людей вказав на закриті покришками великі плетені кошики обабіч возів. — У моєму загоні два десятки сніжняків. Усі — хлопці з твердими крижаними м’язами, що пройшли вогонь і воду. Озброєні до зубів. Що ще потрібно тому, хто хоче забезпечити собі надійний захист?
— А ще потрібно, щоб із нас запросили не надто багато, — відгукнувся Мармадук. — Скільки ви хочете?
Амор Купадор суворо посміхнувся і схрестив руки на грудях.
— А це… — мовив він, — залежить від того, хто ваші вороги, від того, які саме небезпеки чигатимуть на нас у дорозі, й від того, наскільки ця дорога далека.
Чаклун повернувся обличчям до Амора і прямо глянув йому в очі:
— Так, просто розважальна прогулянка. Круїз до острова Лімбо й назад, усього днів на два. Ну а вороги… Ой, не смішіть мене, які там вороги? Адже ваших крижаних хлопців не налякає восьмирічне дівчисько?