Фургон саме виїхав на вершину пагорба. Перед мандрівниками відкривалася широка балка. Нею рухалися два вози й фургон поміж ними, але не такий, як у них — більший і дорожчий. Кукса смикнула поводи, зупиняючи Боя, і потяглася до широкого квітчастого пояса, на якому в неї висів чорний футляр. З його чохла Проноза витягла коротку підзорну трубу й глянула крізь неї. Тепер стало видно, що на возах їдуть якісь люди в пістрявих сорочках, з незвичайною білою шкірою. Голови у всіх були поголені та з довгими чубчиками.
Проноза відсахнулася, коли просто перед нею пролетіло якесь чудовисько, опустила трубу… й побачила величезну комаху з барвистими, дуже яскравими крилами. На півдні Аквадору зустрічалася безліч усіляких комах, а цей конкретний представник нагадував щось середнє між великим коником і бабкою, але з крилами метелика. Він задзижчав і спробував сісти на самісіньку підзорну трубу перед носом у Пронози. Дівчина відігнала його, щось на трубі підрегулювала й глянула ще раз. Тепер уже можна було роздивитися, що парою чорних жеребців, запряжених у фургон, керує Мармадук. Він саме випростався на облучку й чомусь озирнувся.
— Це чаклун! — скрикнула Проноза, поквапливо ховаючи трубу в футляр. — А Спритник, напевно, в тому фургоні. Зараз наздоженемо, надаємо їм усім по вухах і звільнимо його!
— Але їх же багато… — налякався Бобрик.
Не слухаючи його, Кукса, схопилася за віжки.
Тим часом коник-бабка, яку відігнала акса, встигла зробити коло над головою страуса й раптом опустилася йому просто на дзьоб. Птах, якщо так можна сказати про це створіння, від несподіванки зупинився й завмер, ніби йому дали команду «струнко» — щосили витягнув ноги та шию. Його жовтогарячі очі скосилися на дзьоба й мало не вискакували з орбіт, нагадуючи невеличкі блюдця. Коник-бабка голосно загудів, помахав блискучими крильми й неквапливо рушив дзьобом, ніби містком, з цікавістю розглядаючи свої перевернуті відображення в очах страуса. Рудий чубчик на голові Боя настовбурчився, він роззявив дзьоба, пронизливо закричав і раптом з розмаху вдарився лобом об землю.
Дорога, що вела від Літона до океану, існувала вже багато років, тому була щільно утрамбована копитами, колесами, ногами й лапами тих, хто за цей час їздив і ходив нею. Голова страуса з голосним стукотом вдарилася об землю й відскочила, ніби м’ячик — Куксі здалося, що якби не шия, то вона відірвалася б, підстрибнула б та покотилася б із пагорба вниз. Комаха виявилася настирливою — нікуди не поділася з дзьоба страуса, а навпаки підійшла вже зовсім близько до його лоба, спокійнісінько склала крила за спиною, підвелася на задніх лапках і правою передньою обперлася не на що інше як на око птаха, при цьому дивлячись кудись убік, достеменно як стомлений подорожанин, що на вершині стрімчака прихилився до стовбура самотнього дерева та оглядає краєвид. Бій, приголомшений і переляканий ще більше, знову пронизливо курликнув і щосили рвонувся вперед. Його довгі цибаті ноги замиготіли, як спиці колеса, що обертається надто швидко, повітря так і засвистіло навколо фургона.
Мармадук почув якийсь гамір, підвівся й огледівся. З вершини пагорба, з якого вони щойно спустилися, донизу мчало щось із невиразними обрисами, майже приховане хмарою куряви. Чаклун зміг розгледіти якусь дивну істоту, запряжену чи то у велику карету, чи то в невеликий фургон. Усе разом невпинно наближалося і при цьому тонко деренчало. Цей звук поступово переходив у більш низьке, надсадне виття. Мармадук примружився й побачив двох дітей. Він зойкнув, бо впізнав у одній з них несамовиту аксу, повернувся та хльоснув чорних жеребців й одночасно закричав до Амора Купадора:
— Погоня! За нами женуться!!
Кукса з Бобриком вчепились у віжки та смикали їх у різні боки, сварячись на страуса й одне на одного. Ноги Боя миготіли так швидко, що стали майже невидимі. Він мало не летів з витягнутою паралельно до землі шиєю, розсікав повітря дзьобом, на якому й досі спочивав коник-бабка.
На возах по команді Купадора сніжняки відкрили великі плетені кошики. Кожен скористався рукавицею, що висіла на шиї, аби дістати з кошиків свої таємні бойові снаряди та вставити їх у духові трубки.
Запряжені у фургон чаклуна чорні жеребці вже мчали чвалом, але до швидкості, яку розвив Бій, їм було далеко. Настирливий коник-бабка обхопив дзьоб страуса всіма чотирма лапками, притиснувся до нього, немов вершник до норовливого коня. Страус із неприродно скошеними до носа очима не чув дороги під собою. Навколо все гуло й підстрибувало. Повз фургон Факіра промайнув той віз, що замикав процесію Мармадука. У ньому безладно метушилися та розмахували довгими трубками білошкірі люди з довгими чубами на головах.