Хор лісових дзвіночків
Уривок із поеми
Ми дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм:
День!
День.
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:
Тінь!
Тінь.
Линьте, хмари,
Ой прилиньте, хмари, —
Ясний день.
Окропіте,
Нас благословіте:
День!
День.
Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.
Хай схитнеться —
Жито усміхнеться;
Тінь!
Тінь.
1917
Зелена неділя
Із золотих своїх дворів
Свята Неділя вийшла.
Тихо. Сумно.
Ніщо не пролетить, не заспіває.
— Пошли, о Боже, пташку в світ!
Хоча б і без голосу — аби кукала.
І Бог послав зозулю.
— на віку
пий музику
муку
випадковий цього віку
потопельнику —
Сумно.
Зелена Неділя.
[1920]
Війна
І
Кладусь я спать.
Три янголи в головах стоять.
Один янгол — все бачить,
Другий янгол — все чує.
Третій янгол — все знає.
І приснивсь мені
Син.
Наче він сам проти ворога ставає.
А той обступає, просто в груди рубає!
(Перший янгол вид свій закриває).
І ніби поле рівне, рівне та зелене.
І вітер стеле спів: "Прощайте, нене!"
(Другий янгол із хрестом до мене).
І вітер стеле: "Не сумуйте, смерті той не знає,
Хто за Вкраїну помирає!"
(Третій янгол серце звеселяє).
І приснився мені
Син.
II
Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.
— Благословляю, синку, на ворога.
А він: матусю моя!
Немає, каже, ворога
Та й не було.
Тільки й єсть у нас ворог —
Наше серце.
Благословіть, мамо, шукати зілля,
Шукати зілля на людське божевілля.
Звела я руку до хреста —
Аж коло мене нікого нема.
Тихо, лиш ворон: кря! кря!..
Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.
[1918]
Дума про трьох вітрів
На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.
Ой за горами, за високими,
Там за морями та за глибокими,
Ще Й за шляхами несходимими —
Рано-пораненьку Ясне Сонечко сходило,
Ясне Сонечко сходило, братів своїх, Вітрів, до себе іскликало,
До них словами промовляло:
"Брати мої!
Вітри мої!
Брати мої любі, милі,
Вольні, прудкокрилі!
А станьте ви на рівні ноги:
На гори, доли, на людяні шляхи, на перелоги —
Летіть-співайте,
Про мене, вашого брата старшого, Ясного Сонечка,
Людям повідайте.
А уже ж я та не по-зимньому грію:
Зоря з зорею перемигнутися не вспіє, —
Як я поломенію".
Теє Вітри зачували,
На рівні ноги ставали,
На різні сторони свої дужі крула розправляли.
На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.
Що перший Вітер молодий —
Лукавий Сніговій —
Та так собі подумав, так помислив:
"А чи не краще б було,
Коли б ти, братіку мій, Ясне Сонечко, та по-зимньому ісходило?
Бо цю землю тільки пригрій —
То вже й клопіт імій".
Тож перший Вітер — Сніговій-Морозище —
Летить, гуде, свище,
Снігом хати обкидає,
З людей насміхає:
"Це вас, — каже, — Сонечко веснянеє вітає".
Тоді теє люди зачували,
Одне д'одного словами промовляли:
"Ой не буть, видно, весні, як об Різдві грому,
Коли до нас говорять по-чужому".
На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.
Що другий Вітер молодий —
Безжурний Буровій —
Та так собі подумав, так помислив:
"Хай собі Сонечко як завгодно сходить —
Чи по-зимньому,
Чи по-весняному,
Аби мені було можна пити-гуляти,
Свою душеньку потішати".
Тож другий Вітер налітає,
Людям хати перекидає,
Гірко так насміхає:
"Це вас, — каже, — люде, весна та воля вітає".
Тоді теє люде зачували,
Одне д'одного словами промовляли:
"Як отака весна, як отака воля —
Проклята ж наша доля!"
На ранній весні-провесні,
Гей, на світанню гук.
Що третій Вітер молодий —
Ласкавий Легіт-Теплокрил —
Та так собі подумав, так помислив:
"А спасибі Богові, що Сонечко на весну повернуло,
Ато б земля була навік схолонула, заснула".
Тож третій вітер летить, співає,
До всіх із ласкою та по-рідному промовляє,
Жодного села, хатинки не минає,
Удрану шибку ще й пучками поторохкає-пограє:
"А вставайте, — каже, — люде. Сонце вам усміхається,
Вашого плуга земля дожидається".
Отоді теє всі люди зачували,
Із хат з піснями вихождали,
З великої радості святую землю цілували —
Господа Милосердного прославляли!