2. Виселені, опущені села обов'язково спалити, щоби не остались жодні будинки, ні будівельний матеріал […].
6. Командири і політвиховники проведуть негайно зі своїми відділами гутірки, виясняючи положення та загріваючи до твердої боєвої постави у виконанні цього останнього обов'язку супроти нашої рідної землі, яку вороги нам відбирають. Не сміємо опустити її без бою зі спущеними, мов раби, головами. Хай за нами горять вогні, хай ніхто не тішиться нашою працею, і хай ворог знає, що ми безборонно не дамо себе знищити". [76] Так почалася завзята, кривава боротьба за землю, що повинна була або залишитися українською, або стати нічиєю. Володимиру Щиґельському судилося відіграти далеко не останню роль в цій боротьбі, його сотня брала особливо активну участь в противиселенських акціях, відбиваючи в окупантів бажання братися за цю брудну справу та вселяючи в українців почуття захищеності.
Ще на передодні виходу наказу Мирослава Онишкевича, а саме 6 вересня, «Бурлака», дізнавшись про «подвиги» польських вояків в селі Тисова, які «спонукали» українців до виселення, вирішив провчити напасників. "Повстанці так несподівано і гураґанно заатакували ворога, - читаємо у звіті про цю акцію, - що він не міг прийти до притомності. Ворожі вояки [відділ чисельністю 250 бійців - В.В.] вистрибували з хат тільки в біллю. Стріляли лише з розпуки. Вислід акції: 20 ворогів вбито, в тому числі 1 капітан, двох зловлено, яких по пропаґандивній розмові звільнено". [77] Акцію загалом було проведено блискуче, проте в ході її виконання Володимир Щиґельський отримав кульове поранення в ногу. Після бою пораненого сотенного відправлено на лікування до села Аксманичі. Пролежавши близько трьох тижнів, ще не цілком здоровий, «Бурлака» приєднався у лісі біля села Кузьмина до свого відділу. Тут він отримує наказ провести акцію спалення копалень нафти в Тиряві Сольній. До своєї диспозиції сотенний отримав також відділ Григорія Янківського-«Ластівки». Зважаючи на те, що копальні охоронялися великим відділом польського війська, він спланував акцію наступним чином: сотня «Ластівки» мала взяти на себе паління копальні, одна чота з сотні «Бурлаки» тримала заставу з боку Сяну, дві інші повинні були знищити польський відділ. Акція тривала сорок п'ять хвилин і пройшла точно згідно проробленого плану, успішно виконавши завдання, повстанці відійшли в напрямку до Явірника Руського. [78]
Через кілька днів об'єднані сотні «Бурлаки» та «Ластівки» провели ще один спільний напад: цього разу на село Дилягова, жителі якого - поляки - здійснювали реґулярні напади на українські села. [79] 23 вересня 1945 року сотня «Ударники-4» під командою Володимира Щиґельського розгромила станицю міліції в селі Войткова. "Згадана міліція, - читаємо у звіті сотні, - мала на своєму конті десятки помордованих, сотні пограбованих українців. Під час акції 12 міліціянтів вбито, двох здалося в полон, а крім того покарано карою смерті сім польських донощиків. Спалено станицю міліції, пошту і більшу частину виселених господарств". [80]
5.
Протягом трьох останніх місяців 1945 року кількість примусово виселених українців неухильно збільшувалася. Проте села не залишалися порожніми - у ще теплі українські хати заселялися поляки. Таким чином, українське Надсяння повинно було стати польською етнічною землею. Щоб не допустити цього відділи УПА розпочали активну акцію спалювання залишених українських сіл. Польськими авторами саме ці акції часто подаються як вияв найбільшої дикості та жорстокості українських повстанців, наводяться вражаючі цифри спалених сіл, знищених господарств, на жаль, польські колеґи забувають, що ці господарства належали українцям, (поки їх не передали полякам), що села були заселені українцями (поки їх звідти брутально не викинули), що в рядах УПА боролися ті ж українці, в основному жителі цих же сіл, власники цих господарств. Часто в описах подібних акцій є надто багато брехні, а основною і засадничою брехнею є те, що їх зображувано як стихійні, неконтрольовані дії українців, таку собі анархію та «гуляйпільщину». В дійсності, як ми бачили з цитованого наказу Мирослава Онишкевича, цей процес був ініційований командуванням УПА і відповідно ним контролювався. Акції відбувалися згідно спеціальних інструкцій, порушення яких суворо каралося. В одній з них, виданій провідником ІІ-ого Округу ОУН Дмитром Дзьобою-«Сталлю», між іншим наказувалося:
[76] Repatriacja czy deportacja. / red. Misyo E. - Т.1. - С.200 - 201.
[77] Інформатор. - 1946. - Ч.1. // Літопис Української Повстанської Армії.- Торонто, 1987. - Т.16. - С.163-164.
[78] Akt oskarzenia. - C.5. // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»".