Командування «Тепліце» виявило місце знаходження сотні «Бурлаки», і до 14-го серпня її військами було повністю оточено північну частину Малої Фатри (Фатранський Крівань) на правому березі Вагу по лінії Варін-Бела-Терхова-Зазріва-Парніца-Шутово-Турани-Врутки-Стречно-Варін. До оточуючих частин були прилучені для їх посилення танки. Загалом, лінія оточення на той момент становила 75 кілометрів. [140]
Просуватися далі цілісним відділом ставало просто неможливим. Нелегко Володимирові Щиґельському було зважитися на його поділ, розуміючи, що він як командир відповідає за життя всіх своїх вояків, і сотенний ще деякий час вагався. Ось запис, зроблений власноручно командиром відділу 15-го серпня: "Роздумую на всі лади і приходжу до переконання, що найкраще було б поділити відділ на малі групи, однак, жаль мені хлопців, з якими вже так багато перейшов, і які вже так багато мають за собою. Одначе, щось треба робити, бо далі рейдувати цілістю в напрямку, про який ворог вже досконало знає, не дається. О годині 16-тій роблю відправу почту і чотових, під час якої ще нічого не вирішую. Розбираю справу з усіх сторін і вирішую ще зробити відправу ройових. О годині 22-гій сходимо на підгірок і варимо їсти. Сон не береться". [141]
А 16-го серпня, тобто вже на наступний день, «Бурлака» остаточно приймає рішення про поділ відділу, який на той час нараховував 68 бійців, на сім окремих груп. [142]
Бої чеської армії та загонів СНБ із повстанськими відділами, яким вперше вдалося дістатися аж на теренів Чехії, викликали паніку в країні. Про УПА заговорили не тільки газети та радіо, але й члени уряду та парламентарі Чехословаччини. Особливо в нагнітанні паніки «відзначилися» представники Комуністичної партії, які почали кричати про змову Демократичної партії (опозиційної до комуністів) і бандерівців з метою повалити існуючий суспільний лад. [143]
18-19 серпня в Братиславі відбулась конференція Союзу Словацьких партизан, яка постановила домагатися від влади долучення їх до боротьби з відділами УПА. [144] Загальна істерія довкола «бандерівського питання» в країні спонукала владу кидати проти нечисленних повстанських відділів все більші і більші сили. В результаті, за інформацією Богуша Хньоупека, оточення повстанців було настільки щільним, що на кожних чотири метри припадало по одному воякові. [145]
28-го серпня командування військ оточення востаннє змінило їхню дислокацію, в результаті чого кільце довкола «Бурлаки» було зменшено на 40 кілометрів. [146] У повстанців швидко закінчилися продуктові запаси, можливості поповнити їх не було жодної. Почався голод. У цій ситуації Володимир Щиґельський вносить 31-го серпня до свого щоденника наступний, передостанній, запис: «До голови приходять різні думки, але незламна віра у поборення каже нам далі держатися. Частіше, як завжди, сниться хата, жінка, дитина… Цікаво, що вони роблять. Чи здорові, чи у своїй хаті, чи, може, десь на Сибірі… Нічого кохані… Це все за Україну… Це все за краще завтра. Якщо вже не для мене, то для тебе, коханий сину! Пам'ятай і не забувай, що батько твій боровся за святі ідеали, за визволення народу з-під большевицького ярма, за свободу, вільність і незалежність української держави! Смерть мені не страшна, хоча грозить на кожному кроці, і хоч дуже хотів би з вами кохані ще бути… Одначе тішуся і гордий з того, що якраз мені припала честь і слава визволяти свій рідний край». [147]
6.
В ніч з 3-го на 4-те вересня сотенний Володимир Щиґельський-«Бурлака», разом із чотирма іншими членами своєї групи потрапив у полон. Так як довший час обставини захоплення сотенного в полон були невiдомi, то ця подiя швидко обросла леґендами. Згiдно з однiєю з них, «Бурлака», повiривши у гостиннiсть двох словацьких жiнок, зайшов до них у хату поїсти, та одна з них, пiдiйшовши ззаду, вдарила його залiзним ломом по головi. Пiсля цього його непритомного здали чеським воякам. [148] Іншу версію цієї події подає сам Володимир Щиґельський, проте й вона містить багато суперечливих моментів, і фактів, придуманих, явно постфактум, для полегшення свої долі та долі ув'язнених з ним товаришів. Отже, слово сотенному: "Потім ми поголилися і вислали Офелію [Ольгу Ханас, санітарку сотні - В.В.] саму, неозброєну, до Яношіково. Дістала вказівку, щоб виглядала вояків і одного офіцера і розповіла йому, що недалеко є «Бурлака» і що хоче здатися. Офіцер мав показати дорогу куди іти, щоб не було стрілянини. Подорозі вона зустріла робітника. Той при зустрічі зрозумів, що вона належить до відділу УПА, і здивувався, чого ще не на другому боці Вагу, дав їй хліба. Офелія цим питанням була так здивована, що не знала, що робити. І з робітником повернулася до нас в ліс. Робітник був балакучий і розповів, що вже перевіз через Ваг кілька членів УПА і ми могли б теж вже бути за Вагом. Я цьому не вірив, а роз'яснив, що не хочу переходити Ваг, що мені про це не йдеться [виділення автора - В.В.], що хочу з цілою групою здатися. Підкреслив, що не треба обманювати. Протягом подальшої розмови розказав нам робітник, що Ваг не обсаджений військом (я добре бачив, що там є вояки). Жартома я йому сказав, що, коли нас переведе на другий бік Вагу, дістане золотий годинник. Потім він приготувався йти і пообіцяв, що принесе хліба. Повернувшись, він приніс хліба і кожному спиртного. Ці продукти приніс сам. Коли передав спиртне, відходячи додому сказав, що прийде ще ввечері. Чекали його аж до вечері. Після смеркання старий робітник прийшов і наполягав, щоб ми сіли на воза - він перевезе нас, але я був проти цього під приводом того, що йдемо на вечерю до його роботодавця. Від нього я отримав вечерю і йому довірився я, що хочу здатися чехословацьким воякам. Після вечері ми вийшли з хати і робітник знову став наполягати, щоб ми сідали на воза і він всіх нас перевезе на другий бік Вагу. Я вагався, покликав Офелію вбік, попросив, щоб дала перевезтися сама, знайшла офіцера і повідомила йому, що ми чекаємо на другому березі біля хати і хочемо здатися. Офелія відійшла з робітником, а коли обоє переправилися через Ваг, вистрелила ракета. З того я зрозумів, що це домовлений знак, і що прийдуть вояки. Повернувся до хати, відклав з іншими зброю і чекав на прихід чехословацьких вояків. Через 15 хвилин прийшла з командиром-поручником одна чота і передали нас присутньому генералу". [149] Цю версію, яка демонструє надмірне бажання повстанців здатися в полон, ставив під сумнів також Богуш Хньоупек, добре знайомий із обставинами полонення «Бурлаки». [150] Отже, згідно з його інформацією, лісоруб Ільчук (в свідченнях «Бурлаки» фіґурує як старий робітник) був добре знайомий з поручником чехословацької армії Викидалом, що брав участь у протиупівських акціях. Власне вони обоє й розробили план захоплення групи Володимира Щиґельського в пастку. Почалося все з того, що Ільчук випадково зустрів «Офелію» в лісі. На наступний раз вона прийшла на зустріч із сотенним, який почав довідуватися в лісоруба, чи є на Вагу військо. Ільчук, який вже здогадався з ким має справу, переконав його, що немає. В результаті вони домовилися, що той перевезе повстанців, за що мав отримати золотий годинник на ланцюжку. "А як зрадить - побачить. Витяг пістолет. Куль вистачить і на нього, Ільчука, і на Бурлаку. Домовилися зустрітися того ж вечора під Білими Скелями". [151] Повідомлені про це, чехи чекали на переправу «Бурлаки», а коли зрозуміли, що з Ільчуком тільки «Офелія», кинулися до будинку. "О 23.15 поручник Викидал обсадив вибраними вояками вікна хати, з іншими вдерся в двері. Бурлака і його товариші могли вже лише виконати наказ: «Руки догори!»". [152]
[140] Fiala J. Вказ. пр. - С.147.
[141] Літопис Української Повстанської Армії. - Т.13. - С.195.
[142] Protokol. Utvar «Slovensko». 14 septembra 1947. - C.22.
[143] Проце див.: Zatceni w iline se priznavaj k zloinnym akcim proti republice. // Rude pravo. - 1947. - 18.09.; Vysetrovani dokazuje velky rozsah protistatneho spiknuti na Slovenska. // Rude pravo. - 1947. - 26.09.; Комуністична авторка Марта Вартікова в своїй книзі вказувала, що невдачі в боях з УПА спричинені тим, що СНБ опановане Демократичною партією, яка була не зацікавлена в ліквідації бандерівців: Vartikova M. Roky rozhodnutia. K dejam politickeho boja pred Februarom 1948.- Bratislava, 1962.- C.291.
[144] olc J. Cesta slovenskich partizanov od celonarodneho protifasistickeho povstania k Februaru 1948. // Historicki asopis. - 1961. - №1. - С.44-47. Slovenstvi partyzany do boje proti banderovcum. // Rude pravo. - 1947. - 21.08.; Slovenstvi partyzany do boje proti ludacke reakci. // Rude pravo. - 1947. - 26.09.
[145] Chnoupek B. Вказ пр. - С.441.
[146] Fiala J. Вказ. пр. - С.152.
[147] Літопис Української Повстанської Армії. - Т.14. - С.205.