7.
Приязне ставлення до українських повстанців з боку тюремників різко змінилося із приходом до влади в Чехословаччині у лютому 1948 року комуністів. Вже незабаром після цього «Бурлаку» переведено із казарм до тюрми військового суду в Кошицях, де він сидів у IV-му відділенні, в камері №4. [162]
Розпочалося слідство у справі полонених вояків УПА. У судовому звинуваченні, що підсумувало цей процес, Володимиру Щиґельському як командиру сотні висунено більш, ніж 50 пунктів звинувачення. [163] Першим з них, а відповідно і найважливішим, було наступне: "Добровільно вступив до військової організації УПА, хоч і знав, що метою тієї організації є створення самостійної Української Держави, до якої має бути приєднана, між іншим, східна частина Чехословаччини до ріки Попрад [виділення автора - В.В.]". [164] Вже з цього окремо взятого пункту звинувачення можна було зрозуміти, що об'єктивного суду в цій, уже скомунізованій, країні годі сподіватися. Розуміючи це, Володимир Щиґельський, разом із чотирма товаришами по ув'язненню, влаштовує 12-го лютого 1948 року втечу. За інформацією Франтішека Остроги, що протягом чотирьох днів перебував в одній камері з Володимиром Щиґельським, стимулом до втечі було те, що словацькі офіцери, які симпатизували «Бурлаці», повідомили його про можливе переправлення упівців до Польщі або до СРСР. [165] Поряд з тим, вони пообіцяли посприяти у втечі і свою обіцянку виконали.
12-го лютого, о 20:00, на вечірній перевірці полонених виявилося, що бракує п'ятьох з них, а саме: Володимира Щиґельського-«Бурлаки», Богдана Кашубинського-«Нестора», Теодора Бойка-«Юри», Михайла Сіхлицького-«Галайди» та Володимира Духника-«Шуліки». Подробиці цієї зухвалої втечі подає у своїй книзі Богуш Хньоупек. Отже, йому слово: "Втечу вчинено між 19 і 20 годинами. «Шуліка» вийшов з місця прогулянки, пройшов біля охоронця і, щоб привернути його увагу, запитав, котра година, та зав'язав розмову. Охоронець повернувся спиною до приміщень, де були бандерівці. Бурлака, Галайда, Нестор і Юра тим скористалися і вислизнули за ріг коридору, перебігли на двір, аж до смітника біля медпункту. Там чекали на Шуліку. Шуліка після їх втечі відійшов в туалет, звідки дістався на двір, до смітника. Там всі вилізли на дах сараю, а з нього спустились до Маріанського двору. Звідси до Масарикової вулиці тікали по мості через Горнад аж до Кошталан, де звернули до лісу. Спали біля вогнища і, після короткого відпочинку, дійшли аж до села Кошицька за двадцять п'ять кілометрів від Кошиць". [166]
Звістка проте, що леґендарний «Бурлака» знову на волі піднесла на ноги всю поліцію країни, окрім того, склалися вкрай несприятливі погодні умови; рівень випалого снігу досяг одного метра, температура впала до 20 градусів нижче нуля. [167] В результаті, Володимир Щиґельський обморозив собі ноги і 13-го лютого напівпаралізований був захоплений разом із товаришами, що не хотіли залишити свого командира.
8.
Незабаром, у квітні 1948 року, слідство проти українських повстанців, що потрапили в полон на теренах Чехословаччини було припинено, але не для того, щоб відпустити на свободу - для того, щоб передати Польщі. В комуністичній країні не обов'язково було дотримуватися своїх обіцянок, навіть даних міністром, адже для неї є лише один обов'язок - вірність Сталінові. 28-го липня того ж року Щиґельського перевели до Моравської Остряниці, де командира передано польській поліції. [168]
Поляки зустріли українських повстанців нелюдськими знущаннями та звірячими побоями. Ґжеґож Мотика подає в своїй книзі приклад полоненої зв'язкової СБ ОУН Галини Лебедович, яку під час слідства били шкіряними батогами, вражали током, вішали за ноги на цілу ніч чи душили, вливаючи до носа воду. [169] Жодної інформації про ці тортури протоколи допитів не містять, про них стало відомо лише тільки завдяки скарзі, написаній постраждалою вже після смерті Сталіна. Аналогічно у протоколах допиту Володимира Щиґельського немає ані слова про застосування тортур, але не доводиться сумніватися, що леґендарного «Бурлаку», воювати з яким поляки боялися більше, ніж ставати під трибунал, зустрічали не менш «люб'язно».
[162] П. Останній рейд відділу к-ра Бурлаки. // Сурма. - 1949. - Ч.11-12. - С.15.
[163] Usnesenie. V trestnej veci proti Vladimirovi Szczygelskemu, Burlaka spol. // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»". - C.1-17.
[164] Usnesenie. V trestnej veci proti Vladimirovi Szczygelskemu, Burlaka spol. // The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»". - С.4
[165] Матеріяли про Бурлаку. Подані п. Острога Франтішек, Кошиці. The Peter J. Potichnyj collection on Insurgency Counter-Insurgency in Ukraine Box 79 "Протоколи допитів Володимира Щиґельського-«Бурлаки»". - C.1.