Настав час рішучих дій.
VIII
Вранці 28 листопада Ігнатій Руф прибув на стоп’ятдесятитонному моторному напівпідводному човні в бухту острова і, не сходячи на берег, передав інженерові Корвіну наказ від “Союзу п’яти” почати сьогодні ж уночі бомбардування місячної кулі.
Потім човен став на зовнішньому рейді і занурився так, що над хвилями видно було тільки овальну коробку капітанського містка із задраєними люками.
Поривами дув сильний вітер. Низько летіли хмари над похмурим морем. Кипіли буруни, і океанські хвилі розбивались об скелі острова. Дощ лив, не вщухаючи. Вдалині в горах пінилися водоспади.
Ігнатій Руф стояв один у рубці, поглядаючи крізь залитий зеленими хвилями ілюмінатор на обскубані пальми, що метлялися на вітрі, на тьмяніючі хмари, які рвались і крутилися серед скель над кратером. Надходив вечір. Знизу, із зануреного в воду човна, долинали голоси механіків, які не підозрівали нічого поганого.
Руф підніс хронометр близько до очей. Зразу ж витер рукавом спітніле скло ілюмінатора. Тепер він слухав, як повільно б’ється серце. Тридцять секунд лишалося до призначеного строку.
Чи то від качки, чи від масляно-жаркого повітря закупореного човна, а чи від перевтоми за останні дні — в ці тридцять секунд Ігнатій Руф відчув такий раптовий розлад із самим собою, що це майже перевищило його душевні сили. Горло схопила залізна спазма. Огрядне тіло ослабло, він прихилився до металевої обшивки. За тридцять секунд, — він це зрозумів, — він не встигне спуститися в каюту і по радіо наказати інженерові Корвіну облишити божевільну, неймовірну, страхітливу витівку…
І ось навскоси з-за скель, — він побачив це тільки на мить крізь ілюмінатор, — ковзнула між порваними хмарами овальна тінь… Червонуватий слід од неї погас у небі.
Ігнатій Руф наліг усією вагою на бронзовий анкер люка, одсунув його і до пояса висунувся з човна. В обличчя плеснула хвиля, і вітер, танцюючи на пінистих гребенях, засвистів у нього між накрохмаленим комірцем і вухами. В присмерках чути було тільки важкий гуркіт прибою.
Потім ахнуло, розкотилося десь у горах і затарахтакало… Частіше, проворніше… Громові удари злилися в рев дивовижної сирени, і — шиплячи із-за гострих скель — метнувся в небо другий снаряд.
Ігнатій Руф потряс над сивою головою кулаками і в нестямі закричав:
— Гіп, гіп, ура!
Але голос його загубився серед шуму хвиль і вітру, немов писк комара.
IX
Тим часом на дні кратера, де гойдалися на стовпах електричні ліхтарі і тіні від клубів жовтого диму та від рухомих кранів метлялися по скелях, інженер Корвін розпоряджався відправкою міжпланетних снарядів. Його обличчя покривала свинячим рилом протигазова маска. Кілька десятків найкращих робітників, також у протигазах, одні зачіплювали гаком підйомного крана стальне яйце, другі підводили схожий на шибеницю кран з висячим яйцем до злітної площадки, треті обережно опускали снаряд, жерлом вниз, на стальний, трохи нахилений диск площадки і поспішали одійти далі.
Інженер Корвін наближався до яйця, яке стояло дибом, повертав масивні гвинти диска, ставлячи його на потрібний кут, і ламав вибуховий капсуль… Секунду сипались іскри, потім розлягався громоподібний удар, гігантське яйце підскакувало на кілька метрів у повітря і там, крутячись, ніби починало боротись, не злітаючи і не падаючи, все частіше стріляючи і розриваючись, — ще секунда, і, підхоплене ураганом вибухів, воно важко піднімалося, — шиплячий слід од нього зникав за хмарами…
Так, один за одним, через кожні дві-три хвилини, снаряди летіли в міжпланетний простір.
Густий і їдкий дим сповнював кратер. Настала ніч, а відправлено було всього лише шістдесят яєць. Люди знемагали. Один, другий, хитаючись, брели до струмка, щоб опустити в воду опухлу голову. Інші брали з розбитих ящиків пляшки і, одбивши шийку, ковтали горілку.
Корвін підганяв, підбігаючи до знемагаючих, вихоплював із кишені пачки доларових папірців, обіцяв величезну премію за кожне відправлене яйце. В наступні хвилини вдалося послати двадцять п’ять яєць. Але потім кілька чоловік зідрали з себе маски і впали задихаючись. Одно яйце, підведене до диска, зірвалося з крана і відкотилось. Охоплені жахом, усі залягли. Але інженер вискочив на клепану обшивку снаряда і написав на ньому крейдою: “Відправка — півтори хвилини — 1000 доларів…”
Буряний дощ пройшов над кратером, освіжив ненадовго повітря, і кількість “руйнівників Місяця” перевалила за сотню. О другій годині ночі дощові хмари на мить розірвалися і з’явився диск місяця. Він був сліпуче яскравий.