— …Незважаючи на цю небезпеку, є немало джентльменів, які вважають війну основним споживачем промислового ринку. Ці джентльмени — шакали. Вони боягузливі. Але є інші джентльмени: вони у війні вбачають неминучого розрядника промислової кризи, в своєму роді пульсуюче серце світу, яке періодичними поштовхами гонить фабрикати по артеріях ринків. Ці джентльмени чуже небезпечні, бо вони консервативні, вперті і політично могутні. Поки вони стоять, безпосередньо або через робітничі уряди, за кермом державного корабля, ми жодної ночі не можемо спати спокійно. Ми завжди на волосинці од промислової кризи, од війни і революції. Отож, ми повинні вирвати ініціативу з рук консервативно мислячої промислової буржуазії. Ці джентльмени, що міркують, як крамарі епохи франко-прусської війни, ці допотопні буржуа, ці власні гробокопателі мають бути знищені. Ми повинні оволодіти світовим промисловим капіталом. Поки комуністи ще тільки мобілізують сили, ми несподіваним ударом кинемося на буржуазію і оволодіємо твердинями промисловості і політичної влади. А тоді ми легко скрутимо в’язи і революції. Якщо ми так не зробимо, — негайно, блискавично, — крамарі не пізніше як у квітні наступного року почнуть хімічну війну. Ось копія секретного циркуляра, написаного у Вашінгтоні,— про скуповування за океаном усіх запасів індиго. Як вам відомо, з індиго виготовляють гірчичний газ…
Інженер Корвін дістав з портфеля папір. Ігнатій Руф поклав його на стіл, прикрив долонею. На його лобі набрякла поперечна жила, куточки впертого рота опустились, рожеве обличчя набрало рішучого і лютого виразу.
— Ідея нашого наступу така: ми повинні приголомшити світ небаченим і нестерпним жахом…
Четверо тих, що сиділи за столом, знову дістали сигари, але на цей раз не посміхнулись. Очі інженера Корвіна повільно кліпнули. Ігнатій Руф з силою потяг ніздрями повітря.
— Ми повинні викликати стовбняк, тимчасовий параліч людства. Вістря жаху ми спрямуємо на біржу. За кілька днів ми обезцінимо всі цінності. Ми скупимо їх за копійки. Коли через сім днів наші вороги опам’ятаються, буде вже пізно. І тоді ми випустимо маніфест про вічний мир і про кінець революції на землі.
Ігнатій Руф узяв бокал шампанського і зразу ж поставив назад. Рука його злегка тремтіла.
— Яким же способом ми досягнемо потрібного ефекту — світового жаху? Сер, — він важко повернувся до інженера Корвіна, — покажіть ваші креслення…
Поки в рубці відбувалася ця дивовижна розмова, сонце спустилося за спохмурнілий край океану. Стерничий, додержуючись даного ще на березі наказу, повернув на південь.
Сильно накренена “Фламінго”, вибравши штурмові клівери, весело мчала, то зариваючись до палуби в чорні хвилі, то з силою і пружно злітаючи і струшуючись на їх гребенях. Добре було судно.
Піна в світлі ілюмінаторів кипіла, швидко проносячись уздовж бортів. За кормою лишалася хвиляста голубувата дорога морського світіння. В темряві спалахували оцим холоднуватим світлом гребені хвиль.
Стерничий, швед, наліг грудьми на мідний штурвал. Вітром видуло іскри у нього з люльки. Вітер дужчав. Довелося “взяти рифи” і прибрати марселі. Матроси побігли по вантах і, скручуючи паруси, розгойдувались на щоглах, мов граки в негоду.
За океаном піднімався місяць, — мідною величезною кулею випливав із тьмяного сяйва. Його світло посріблило паруси. Тоді на палубу вийшли Ігнатій Руф і п’ятеро його гостей. Вони зупинилися біля правого борту, підняли біноклі і дивились, усі шестеро, на місячну кулю, що висіла над зім ‘ятою пустелею океану.
Стерничий, який з подивом стежив за цим пустим заняттям таких поважних і ділових джентльменів, почув різкий голос Ігнатія Руфа:
— Я прекрасно розрізняю це в бінокль. Помилки бути не може…
О третій годині ночі був розбуджений кок; у рубку принесли холодної їжі і гарячого грогу. Гості все ще розмовляли. Потім, перед світанком, шість чоловік знову дивилися на місячну кулю, що пливла вже високо між блідими зорями.
На другий день Ігнатій Руф і четверо його гостей відпочивали в парусинових шезлонгах на палубі. Інженер Корвін ходив од носа до корми і хрустів пальцями. День минув у мовчанні.
На ранок із-за краю океану, з сонячної луски, підвівся острівець. Ігнатій Руф і гості мовчки дивились на його скелясті обриси. Корвін стояв збоку, скромний, мовчазний і блідий.
“Фламінго” увійшла в серпоподібну бухту, кинула якір і спустила гостей у шлюпку, що полинула по зеленуватій, прозорій, як повітря, воді лагуни. Лінива хвиля викинула її на піщаний берег.