Усе це цікавило тільки обивателів. Біржа і фінансові кола залишалися спокійними. При всій обережності не можна було знайти бодай найменшого зв’язку між астрономією і економікою. Хоча люди, які близько знали Руфа, дивувалися, з якого це чуда людина, що цікавилася тільки нафтою і хімічною промисловістю, почала раптом нишпорити очима по небу, де вже, напевне, не знайдеш жодного цента?
Так минуло щось із півроку. Ігнатій Руф, нарешті, завдав підготовленій громадській думці першого удару.
III
Від скель, гострих, мов хребет дракона, лягли вугляногусті тіні — вони тяглися вниз до середини кратера. Де-не-де між ущелинами поблискували місячним світлом шибки в бараках. Вимальовувались ажурні обриси залізних щогл канатної дороги. Сухо тріщали цикади. Безшумно літала сова — мешканка гірських щілин. Сюди ледве досягає сонний шум океану.
На краю рівного майданчика стояв інженер Корвін і дивився вниз, звідки доносилось важке дихання і хрускіт камінців. Це йшов Ігнатій Руф. Череп його був покритий фуляром, жилет розстебнутий. Він зійшов на майданчик, віддихався і підвів голову до місячного диска.
Яскравий місяць, здавалося, притягував і води океану, прорізаного блискітливою дорогою, і неймовірні задуми Руфа.
— Все гаразд? — спитав він і повернувся до приземкуватого кам’яного будинку. По його шершавих стінах ковзали тіні ящірок. Крізь півкруглий купол висувалася в небо величезна металева труба.
Інженер відповів, що все в порядку: новий рефрактор установлено. Він за допомогою годинникового механізму повзе слідом за місяцем. Збільшення величезне: можна розрізнити площі до квадратного кілометра.
— Я хочу це бачити, — сказав Руф.
Вони увійшли в темну обсерваторію. Руф сів на східець перед масивним окуляром. Корвін зупинився біля іншого інструмента, привезеного колись на “Фламінго”. В тиші вицокував годинниковий механізм. Корвін сказав:
— Об’єктив наведено на Море Дощів. Сядьте зручніше, без напруження. Зніміть ковпачок із скельця.
Ігнатій Руф наблизив око до мідної трубки окуляра і зразу ж відсмикнув голову: сліпуче сріблясте світло ударило йому в зіницю. Руф задоволено щось промимрив і знову потягся до скельця.
Застилаючи все поле зору, місячна поверхня здавалася такою близькою, що хотілось доторкнутись до неї. Це була північна частина місячної кулі — застигла пустельна рівнина Моря Дощів. Із північно-західного боку Райдужної Затоки входили в неї останні відроги Місячних Альп. Далеко на півдні лежали гігантські таємничого походження цирки Архімеда і Тімохаріса.
— Ви бачите, праворуч від кратера — борозна, з півдня на північ. Це — так звана Поперечна Альпійська Долина. Ширина її близько чотирьох кілометрів і довжина сто п’ятдесят кілометрів, — сказав Корвін. — Ця тріщина утворилася від удару великого космічного тіла об місячну поверхню.
— Так, я бачу цю тріщину, — сказав Ігнатій Руф.
— Тепер дивіться південніше. В поясі цирку Коперніка знаходиться система тріщин. Вони дрібні і звивисті, походження їх інше. Друга система тріщин, Триснекера, — на захід від Океану Бур. Третя — в поясі цирку Тіхо. Всього звичайно налічують триста сорок вісім тріщин. Але в наш рефрактор за одну вчорашню ніч я нарахував їх понад три тисячі.
— Ви певні, що ці тріщини не мають відношення до гірських утворень?
— Певен. Безсумнівно, вони пізнішого походження. Крім того, вони збільшуються в довжині, кількість їх також збільшилась за півстоліття. Протягом чотирнадцяти місячних днів видима нами поверхня Місяця нагрівається сонцем. Оскільки тепер там немає атмосфери, то це нагрівання досягає величезних температур. Потім сонце заходить, і місячна півкуля поринає в чотирнадцятиденну ніч, в ефірний холод, що настає раптово після заходу. Візьміть кам’яну кулю, розжарте її до білого і киньте в крижану воду…
— Вона трісне на дрібні шматочки, хай їй чорт! — вигукнув Руф і довго ще потім віддихувався: у нього калатало серце.
— Точнісінько так тріскається і місячна куля. В її тріщини потрапляє або волога, що лишилася ще на місяці, або вуглекислота. Потім, холонучи, вони значно поглиблюють тріщини.
— Вони роздирають її до самого центра…
— Так. Місяць складається з порівняно легких матеріалів, не дуже в’язких. Рано чи пізно планета повинна розпастись. Якщо в ній ще є розжарене ядро — тим краще: досить крізь розширені тріщини надто швидко проникнути холоду, щоб воно вибухнуло, як бомба…
— Дай боже, дай боже, — прошепотів Ігнатій Руф.
Він жадібно оглядав пориті западинами і ніби слідами від пузирів, що вже лопнули, похмурі простори місячних рівнин. Оцей труп далекого світу буде кинутий в сутичку пристрастей, воль і честолюбства, зіграє вирішальну роль у задуманій грі!
Руф з перегорілим зітханням одірвався від окуляра.
— Я вважаю необхідним привести сюди журналістів і показати їм тріщини, але хочу бути впевненим, що ця сволота побачить тільки те, що їм треба побачити, і не сунутиме носа в наші роботи.
— Ми проведемо їх в обсерваторію вночі, — відповів Корвін, — зібрані апарати і все те, що повинно бути приховане, ми помістимо в місячну тінь — вона лягає до половини кратера.
Руф і Корвін знову вийшли на майданчик. Справді, у цей час скелясті гори здавалися пустинними. Глибоко під ногами видно було тільки хаос каміння. Густа тінь покривала тольові дахи майстерень на дні кратера, склади матеріалів і “зібрані апарати”.
Роботи провадились у величезній таємниці. Ніхто з працюючих на острові не мав права відлучатися. Листи переглядали. Пароплави розвантажували на відкритому рейді, звідки матеріали подавали по канатній дорозі в гори. З борту жодна людина не спускалася на берег.
— Дуже добре, — сказав Ігнатій Руф, розкурюючи сигару. — На світанку я відпливаю на континент. Я сам привезу журналістів. Приготуйте потрібні матеріали для статей і провадьте роботи повним ходом. Пам’ятайте, якщо ми помилимось у розрахунках, — цілковитий розгром і загибель… На карту поставлені мільярди доларів. Якщо провал, то…
Вогник сигари в його руці описав складну вісімку.
IV
“Страшне відкриття в обсерваторії Ігнатія Руфа”, — такий був заголовок статті, яка 14 травня з’явилася у всіх північно-американських газетах і того ж дня була передана по радіо в Європу.
Докладно і науково розповідалося в цій статті про фатальне наближення кінця супутника Землі. Процес його розтріскування відбувається з величезною швидкістю. За короткий час спостереження в рефрактор Руфа на поверхні Місяця з’явилося кілька тисяч нових тріщин. Розпад місячної кулі може статися кожної хвилини. “Ми не поручимося, — говорилось у газеті, — що завтра вночі наші юні мрійниці не побачать замість стародавньої покровительки закоханих розкидані по нічному небу осколки. Але ми все ж сподіватимемось, що бог, будучи милосердим, не допустить загибелі нашого прекрасного світу, — загибелі, — бо майже імовірно, що осколки будуть притягнуті Землею…”
“…Згідно з нашим поглядом на утворення світу, — говорилося далі, — у свій час близько від земної орбіти повинні були обертатися, крім Місяця, ще й інші маси досить великих розмірів. Частину з них притягнув Місяць, і вони впали на його поверхню, — сліди цих жахливих зіткнень ми бачимо у вигляді місячних цирків. Друга частина зіткнулася з Землею. Останнє таке зіткнення сталося порівняно недавно. Зміна кліматів у геологічні епохи, особливо наявність тропічної рослинності в тих місцях, де тепер пояс полярної ночі, — вказують, безсумнівно, на те, що існував другий супутник, який впав на Землю наприкінці палеозойської ери і відхилив земну вісь. Спостережувані коливання полюсів — не що інше, як останні сліди, що лишилися від такого удару у формі поступово уповільнюваних рухів земної осі по поверхні конуса. Тепер, можливо, нам доведеться бути свідками остаточного осиротіння земної кулі серед небесних просторів…”