Приехав на каникулы в родные Перешоры, Евгений поделился своими фантазиями с братом. Тот выругал его и сказал, что примет меры, «щоб мене вилікували від тих фантазій». Но всю последующую долгую жизнь Чикаленко будет пытаться вернуть выдуманного гением Гоголя Тараса Бульбу на землю Украины. А получаться будут только Грушевские, Винниченки и прочие «гадкие утята».
Отец Евгения Чикаленко рано умер. С матерью он разошелся еще до смерти, и детей воспитывал дядя — жесткий и ехидный реалист. Учеба в Одесском пансионе, где вольного сына степей заставляли разговаривать по-французски, быстро надоела. Мальчишку, грезившего идеями воскрешения запорожцев, перевели в Елисаветградское реальное училище. Там он жил в семье Тобилевичей — создателей первого украинского профессионального театра. Три брата Тобилевича — это те самые Панас Саксаганский, Николай Садовский и Иван Карпенко-Карый, известные школьникам по сценическим и литературным псевдонимам. А их отец, Карп Тобилевич, — прототип главного героя одной из самых смешных украинских комедий, написанных его сыном, — «Мартына Борули».
Как вспоминал Чикаленко, «крім революційної літератури, ми захоплювались Добролюбовим, Писарєвим, а особливо Чернишевським… «Что делать?» Чернишевського зробило на мене таке вражіння, що я, захопившись Рахметовим, зняв матрац з свого ліжка і довший час спав на голих дошках, як і той герой Чернишевського. Багато з нас захоплювались так званим нігілізмом і відкидали поезію, музику, а деякі доходили до негування звичайних правил пристойності: наприклад, скидали на головній вулиці чоботи і сушили на тумбочках умисне найбрудніші онучі»…
Мог бы Чикаленко не вспоминать эти портянки, которые его однокашники по реальному училищу в Елисаветграде сушили прямо на тротуаре? Наверное. Но он обожал писать только непричесанную правду со всеми смачными подробностями. Поэтому и деятели украинского освободительного движения встают со страниц его мемуаров, как живые. Иногда кажется, что они даже пахнут — кто портянками, кто супом, кто деньгами.
Настроения у подростка Чикаленко были самые идеалистические. Типичная дурь дворянского недоросля эпохи Александра II Освободителя: «Я, як і багато моїх товаришів, мріяв про те, що, як буду дорослим, то роздам свій маєток селянам, а сам припишуся до селянської громади, провадитиму життя простого селянина і буду таким способом проливати світ в народну масу».
На каникулах будущий меценат стал читать сельским хлопцам Тараса Шевченко и Марко Вовчок. Дядя, узнав об этом, высмеял его: «Ти мужикам читаєш, а вони бздять тобі під ніс».
Не в пример нынешним шароварным патриотам, Чикаленко не стеснялся признаться, что Украина возникла благодаря… Российской империи. «До Хмельниччини Україна, — писал он, — кінчалася Чернігівщиною, Прилуччиною та Лубенщиною за Дніпром, одрізана від Чорного моря татарами, а тепер вона займає вдвоє більші простори на лівім березі Дніпра, ніж на правім, і колонії свої розкидала, як аванпости, далеко за Волгою, за Каспієм, по всьому Сибіру аж до Зеленого чи Сірого Клину над Великим океаном. Це компенсація за Віслоччину та Засяння, що поляки забрали у нас силою на заході, певне, навіки. А український народ завоював оцю величезну територію не мечем та гарматами, а плугом».
Описывая дни своей молодости, Чикаленко совершенно честно указывает причины слабости украинского движения. Император Александр II, по его словам, «був дуже популярний серед усіх верств людности за визволення селян з неволі, за новий суд, земство та інші реформи». Убийство этого царя террористами-народовольцами «обурило тоді проти революціонерів як більшість інтелігенції, так і все селянство, яке казало, що пани вбили царя за те, що він відібрав від них кріпаків». Он признает, что «про самостійність України, суверенність її державного життя тоді ще, чи вже, й мови не було. Відсутність якого б не було протесту проти указу 1876 году, яким заборонено було українське слово, доводила повне безсилля української інтелігенції і повну темноту народу».
Все надежды первых «будителей» Украины 80-х годов XIX века были, как и у героев Ильфа и Петрова, на то, что заграница нам поможет: «Німці не потерплять дальшого зміцнення Росії і колись зорганізують коаліцію проти неї і розіб'ють цю величезну державу на її природні складові частини: Фінляндію, Прибалтику, Польщу, Україну і т. д. А до того часу нам треба сидіти смирно, тихо і в межах дозволеного»…