— Навіть грошей не взяли, — додав Баріан гірко. — Що їм наші гроші… Ці ось догодили якомусь — він за них замовив слівце… А ми не догодили, значить…
Я мовчки пішла до себе на візок, сіла на скриню та вкусила себе за палець. Ніхто з нашої трупи не знав, що найвідоміша в місті людина реготала, як скажена, під час «Фарсу про рогатого чоловіка» — й навіть подарувала мені монетку! Я могла б стати героїнею, коли б з’явилася до пана Егерта Солля з проханням про допомогу; гадаю, він не відмовив би. Замість цього я сиджу тут, серед вогких полотняних стін, і гризу власні руки: сама винна! Хто ж змушував мене глузувати з Соллевого сина, справляти малу нужду в колодязь, із якого тепер могла б пити!
Якоїсь миті я хотіла розповісти все Флобастеру — але стрималася. Слова, які довелося б від нього почути, я з таким самим успіхом могла сказати собі сама.
Нічого не можна було вдіяти; тепер тремти від холоду в чистім полі чи нудьгуй у задушливому сільському шинку… Але, принаймні, знатиму, за що мене покарано. Втім, попереду ще тиждень міського життя; я зітхнула, підвелася зі своєї скрині та заходилася перетрушувати костюми.
Незадовго до вечірньої вистави сталася ще одна неприємність. Перед помостами, нашвидкуруч спорудженими просто на вулиці, збиралися вже перші глядачі — й один із них, худий галантерейник, накинув оком на Муху.
Муха прибивав завісу — в руках молоток і повен рот цвяхів. Галантерейник довго стояв поруч, про щось розпитуючи; я готувала за лаштунками реквізит і бачила тільки, як Муха поступово наливається фарбою. Потім галантерейник простяг довгу, як батіг, руку — і погладив Муху по худому озадді; Муха розвернувся й цюкнув його молотком.
Слава Небу, що останньої миті рука його здригнулася. І все одно галантерейник упав, як підкошений, обливаючись кров’ю. Хтось не розібрався, що до чого, та нестямно заволав: «Убивають!» І відразу звідки не візьмися виникло двійко стражників.
Блідий Муха не пручався, коли двоє червоно-білих чудовиськ схопили його за обидва лікті; вискочив Флобастер — та так і завмер з роззявленим ротом, він-бо не бачив, як усе було. Бачила я.
Тільки тепер я зрозуміла, які охоронці порядку зблизька. Вони пахли залізом, часником і казармою, брови в обох були по-особливому вистрижені, й вони ні про що не збиралися говорити — начебто поглухли.
Не пам’ятаю, що за слова я їм казала. Здається, хапала їх за негнучкі рукави мундирів, здається, навіть посміхалася; хтось із юрби, що вже потроху зібралась, прийняв мою сторону, а хтось почав кричати, що всіх фіглярів давно слід посадити за ґрати. Нарешті, «вбитий» галантерейник завовтузився та застогнав на землі, а Флобастер, що міркував на льоту, тихенько задзвенів золотими монетами; стражники насупили стрижені брови — і неохоче відступили, несучи в рукавах наш виторг за кілька днів…
Вистава пройшла сяк-так. Муха затинався та забував слова, і всі по черзі сичали йому підказку. Я шкірою відчувала, як тане глядацький інтерес, як розповзається, ніби холодець на сонці, юрба, яка нас слухала, — й зі шкіри лізла, аби заповнити собою всю сцену.
Після вечері, яка пройшла в мовчанні, до Флобастера підкотився круглий, як місяць, парубійко та за монету плати повідомив, що цех галантерейників має намір подати на нас позов, і тоді нас оштрафують, тобто відберуть візка. Втім, додав парубійко, галантерейники не тримають на нас зла — просто шукають вигоду, де тільки можливо.
Чорний, немов хмара, Флобастер вийшов — цього разу в супроводі Фантіна; обоє повернулися пізно вечері, причому дурний Фантін від душі радів з щасливого, на його думку, вирішення справи. Зате Флобастер змінився лицем, тому що від багатого святкового виторгу тепер майже нічого не лишилося.
…Над ранок мені наснився притулок. Це був той самий сон, який повторювався, — сіра стеля над сірими рядами ліжок, довге, як сіра стрічка, обличчя старшої наставниці: «А ходіть-но сюди, люб’язна дівице!» Жадібно здригалася різка у вузлуватих пальцях…
Уночі йшов дощ, і полотняні стіни візка ляскали, як мокрі вітрила. Здригаючись від бризок, які падали на обличчя, я лежала з розплющеними очима та слухала, як виходить із грудей липкий жах, що наліг на них уві сні.