Отож Флобастер замахнувся сокирою, а я приготувалася подавати йому тацю з головою нещасного Оллаля; і мало ж так статися, що саме цієї миті на очі мені потрапив реквізит, приготований для фарсу про жадібну пастушку.
Велика капустина.
Світле небо, ну навіщо я це зробила?!
Начебто смикнув мене хтось. Відклала вбік жахливу голову з пап’є-маше та прилаштувала капустину на таці й накинула хустку. Прекрасна Роза ридала, затуляючи руками обличчя; відкрите глядачеві тіло Баріана кілька разів сіпнулося й завмерло.
Кат схилився над колодою — і я побачила простягнену руку Флобастера. Змінити будь-що вже було запізно; я подала йому тацю.
Що це була за хвилина! Мене рвали навпіл двоє однаково сильних почуттів — страх перед батогом Флобастера й жадання побачити, що станеться зараз на сцені… Ні, друге почуття було, мабуть, сильніше. Я з трепетом припала до завіси.
Прекрасна Роза ридала. Кат продемонстрував їй тацю, обвів публіку суворим поглядом… і зірвав хустку.
Світле Небо!
Такої тиші ця площа, мабуть, не пам’ятала від того дня, як її заклали. Тиша змінилася громовим реготом, від якого з флюгерів знялися цілі зграї звичних до всього міських голубів.
Обличчя Флобастера не бачив ніхто — воно було приховане червоною маскою ката. На це я, щиро кажучи, й розраховувала.
Прекрасна Роза розтулила свого прекрасного рота настільки, що невеличка ворона отримала б змогу вільно політати в ньому. На її личку застиг такий непідробний, такий щирий, такий скривджений подив, якого посередня акторка Гезина не могла б зіграти ніколи в житті. Юрба вила від реготу; із усіх наметів вистромилися насторожені обличчя конкурентів: що, власне, сталося з вибагливою, до всього звичною міською публікою?
І тоді Флобастер зробив єдино можливе: схопив капустину й патетично підняв над головою.
…Ледве Гезина отримала змогу пробратися за завісу, як відразу вчепилася мені в волосся:
— Це ти зробила? Ти зробила? Ти зробила?!
Флобастер повільно стяг із себе накидку ката; його обличчя нічогісінько не виражало.
— Майстере Фло, це вона зробила! Танталь зірвала мені сцену! Вона зірвала нам п’єсу! Вона…
— Тихше, Гезино, — зронив Флобастер.
З’явився Муха, який аж сяяв, — тарілка для грошей була повна, монетки лежали купкою, і серед них поблискувало срібло.
— Тихше, Гезино, — повторив Флобастер. — Я їй звелів.
Отут настала моя чергу підтримувати щелепу.
— Справді? — без подиву перепитав Баріан. — То ж я й дивлюсь, що мені сподобалося… Несподівано якось… І публіці сподобалося, а тобі, Мухо?
Гезина почервоніла до сліз, пирхнула й пішла. Мені стало її шкода — напевне, так жартувати не варто було. Надто вона серйозна, бідолашна… Тепер довго копилитиме губи.
— Ходімо, — сказав мені Флобастер.
Коли за нами опустилося запинало візка, він міцно взяв мене за вухо й щосили крутонув.
Бідолашний Муха, з яким так роблять мало не щодня! У мене в очах стемніло від болю, а коли я знову побачила Флобастера, то виявилося, що дивлюсь на нього крізь завісу сліз.
— Ти гадаєш, тобі все дозволено? — поспитав мій мучитель і знову потягся до мого нещасного вуха. Я вереснула й відскочила.
— Тільки спробуй, — пообіцяв він крізь зуби. — Спробуй ще раз… Усю шкіру спущу.
— Глядачам же сподобалося! — запхинькала я, ковтаючи сльози. — І збори більші, ніж…
Він зробив крок до мене — я замовкла, втислася спиною в брезентову стінку.
Він узяв мене за інше вухо, — я замружилася, — потримав його, начебто розмірковуючи; потім відпустив:
— Будеш фіглярством займатися — продам у цирк.
Він пішов, а я подумала: легко відбулася. За таке можна й батогом…
Втім, Флобастер ніколи б не пробачив мені цієї витівки, якби не маска, що приховала від усіх його здивовано витріщені очі.
Власник трактиру «У землерийки» був від природи мовчазний.
Але він був пам’ятливий; знав, якому вину віддає перевагу сьогоднішній його відвідувач, — втім, що тут незвичайного, адже відвідувач — настільки відома та шанована в місті особа…
Трактирник розумів, що цього дня відвідувач хоче залишитися непоміченим; з раннього ранку чекав на нього столик, відгороджений ширмою від святкового трактирного багатолюддя.
Ось уже кілька років поспіль відома в місті людина приходила сюди та сідала за цей самотній столик, щоб неквапом випити свою склянку вишуканого напою.