Спартак разом з Кріксом, як ми вже сказали, був позаду натовпу і впізнав у вродливій жінці, що сиділа в носилках, господиню своєї сестри. Він відчув ніби легке хвилювання і, торкнувши свого товариша ліктем, стиха сказав:
— Глянь!.. Це Валерія, дружина Сулли!
— Присягаюся священною дібровою Арелати, я сказав би, що вона прекрасна, як сама Венера!
В цей час носилки з дружиною щасливого екс-диктатора проносили повз обох гладіаторів, і погляд Валерії, що із-за дверцят посилок неуважно блукав навколо, випадково зупинився на Спартакові.
Мов несподіваний поштовх вивів матрону із задуми. Обличчя її злегка зашарілось, і, пильно дивлячись на гладіатора чорними сяючими очима, вона навіть трохи висунула голову з-за завісок, щоб бачити його і після того, як носилки проминули гладіаторів.
— От так штука! — здивувався Крікс. Він добре помітив пі безсумнівні ознаки прихильності знатної дами до свого щасливого товариша. — Любий мій Спартак, богиня Фортуна, ця примхлива і підла баба, щойно схопила тебе за чуба, або, краще сказати — ти сам упіймав за косу зрадливу богиню! Тож тримай її міцно, мій друже. Тримай так, щоб вона залишила що-небудь у твоїх руках, коли захоче втекти від тебе.
А Спартак стояв схвильований і блідий. Поки товариш кепкував з нього, він трохи опанував себе і, намагаючись безтурботно всміхатися, відповів:
— Та замовкни нарешті, дурисвіте! З чого це тобі приверзлася Фортуна і чуб? Присягаюсь палицею Геркулеса — ти сліпий, мов андабат.
І, щоб покінчити з цією неприємною для нього розмовою, колишній гладіатор підійшов до Луція Сергія Катіліни й стиха запитав його:
— Приходити сьогодні ввечері в твій дім, Катіліно?
Той обернувся і відповів:
— Так, неодмінно. Але що ж казати про вечір, коли вже ніч?
Спартак уклонився патрицію і, відходячи, промовив:
— Гаразд, трохи згодом.
Підійшовши до Крікса, він тихо, але палко щось йому сказав. Крікс кілька разів схвально хитнув головою і, вони мовчки пішли через Форум до Священної вулиці.
— Присягаюсь Плутоном!.. Я загубив ту нитку, що досі вела мене в заплутаний лабіринт твоєї душі, — сказав Бестія. Він бачив, як Катіліна запросто розмовляв з гладіатором.
— А що, власне, сталося? — з удаваною наївністю спитав Катіліна.
— Римський патрицій удостоює своєю дружбою негідну і мерзенну породу гладіаторів!
— Ах, який скандал! — саркастично посміхаючись, сказав патрицій. — Який жах!
І, не чекаючи відповіді, додав уже іншим тоном:
— Я чекаю вас, коли стемніє, в моєму домі: повечеряємо, розважимось і… поговоримо про важливі справи.
В цей час Спартак і Крікс, проходячи Священною вулицею до Палатіна, раптом зіткнулися з пишно одягненою молодою жінкою незвичайної вроди. В супроводі рабині середніх літ і раба-педіссека вона йшла звідти, куди простували гладіатори.
Врода цієї жінки, її руде волосся, біле обличчя і великі очі кольору зеленкуватої морської води були такі незвичайні, а її поява така несподівана, що Крікс остовпів. Він зупинився, і, дивлячись на неї здивовано, промовив:
— Присягаюсь Гезом! Яке чудо краси!
Спартак, заглиблений у сумні думки, йшов з похнюпленою головою. Підвівши очі, він подивився на дівчину, яка не звертала уваги на захоплення Крікса і пильно дивилася на Спартака. Вона ніби впізнала в ньому знайомого, спинилась і звернулася по-грецьки до колишнього гладіатора:
— Хай благословлять тебе боги, Спартак!
— Щиро дякую, — відповів зніяковілий і вражений фракієць. — Дякую тобі, красуне, і хай ласкавою до тебе буде Венера Кнідська.
А дівчина, підійшовши до Спартака, півголосом проказала:
— Світло і воля, о доблесний Спартак!
Почувши такі слова, фракієць здригнувся, насупив брови і воднораз здивовано й недовірливо промовив:
— Не розумію, що означають твої жарти, красуне.
— Це не жарти, і ти даремно мене уникаєш. Це пароль пригноблених. Я — гречанка Евтібіда, колишня рабиня. Я теж належу до пригноблених.
Вона схопила величезну руку Спартака, потиснула її своєю малесенькою ніжною ручкою і мило та чарівно усміхнулася.
Гладіатор знову озирнувся і, вкрай здивований, прошепотів:
— Вона говорить серйозно. І знає наш секретний знак.
— Я мешкаю на Священній вулиці біля храму Януса Верхнього. Приходь до мене. Я зможу подати тобі неабияку допомогу в тій благородній справі, за яку ти взявся.
І тому, що Спартак, видимо, завагався, вона додала благально і ніжно, з ласкавим промовистим жестом:
— Приходь!..
— Прийду, — відповів Спартак.
— Прощавай! — уже по-латині сказала гречанка, вітаючи рукою обох гладіаторів.
— Прощавай! — відповів Спартак.
— Прощавай, о богиня краси! — сказав Крікс, який стояв поряд і не зводив очей з вродливої дівчини.
Не рухаючись з місця, він проводжав дівчину пильним поглядом. Хтозна, скільки часу він лишався б тут у стані оціпеніння, коли б Спартак не струсонув його, сказавши:
— Кріксе, чи збираєшся ти йти звідси?
Галл отямився і пішов, не перестаючи час од часу озиратися. Пройшовши кроків тридцять, він сказав:
— І після цього ти не хочеш, щоб я називав тебе улюбленим сином Фортуни?.. Ах, невдячний!.. Та ти мусив би побудувати храм цій вередливій богині, що простерла над тобою свої крила.
— Нащо вона зі мною заговорила, оця дівчина?
— Я не знаю і не бажаю знати, хто вона. Я лише знаю, що сама Венера, якщо вона існує, не може бути прекраснішою від цієї дівчини.
Цієї миті один з рабів, які супроводжували Валерію, підійшов до гладіаторів і запитав:
— Хто з вас Спартак?
— Я, — відповів фракієць.
— Твоя сестра Мірца чекає тебе в найтихший час уночі в домі Валерії. Вона має поговорити з тобою про одну невідкладну справу.
— Я прийду в призначений час.
Раб повернувся назад, а двоє друзів, продовжуючи свою путь, скоро зникли за Палатінським горбом.
Розділ V
ТРИКЛІНІЙ КАТІЛІНИ І ПРИЙМАЛЬНА ВАЛЕРІЇ
Дім Катіліни розмістився на південному схилі Палатінського горба і не був дуже великим, але одним із найкрасивіших римських будинків. Через півстоліття, разом з домом оратора Гортензія, він став частиною палацу Августа. Всередині цей будинок був не менш пишний і зручний, ніж житла перших патриціїв Рима того часу. А трикліній, де, розсівшись на ложах, бенкетували увечері Катіліна і його друзі, був у той час одним з найбагатших і найелегантніших на весь Рим.
Ця довгаста і вельми простора зала була розділена на дві частини шістьома колонами з тіволійського мармуру, оповитими гірляндами плюща і троянд, що наповнювали повітря ароматом і свіжістю чистої природи. Тут, здавалося, сплелися мистецтво, ненажерливість і розпуста.
Вздовж стін зали серед гірлянд і колон стояли скульптури, витесані з незрівнянно чудовою майстерністю. На мозаїчній підлозі також майстерно були зображені танці німф, сатирів і фавнів. Вони спліталися в танцях, показуючи пишні форми своїх тіл, якими наділила їх буйна фантазія художника.
Посеред зали, навколо круглого мармурового столу, стояли три великих трапезних ложа, зроблених з бронзи; пуховики були покриті найтоншим пурпуром. Золоті і срібні світильники тонкого виробу, звисаючи з стелі, не тільки освітлювали трикліній, а й розливали аромат, який п'янив і немов заколисував.
Біля стіни стояли три бронзових посудних; буфети, майстерно і тонко оздоблених виноградними пагінцями з листям, у а всередині красувався срібний посуд різноманітних форм і розмірів. Між буфетами містилися вкриті пурпуром бронзові табурети. На вільних між меблями місцях "уздовж стін
стояли дванадцять бронзових статуй ефіопів, розкішно прикрашених намистом, самоцвітами; вони тримали в руках бронзові канделябри, що доповнювали загальне освітлення всього триклінія.
Недбало спершись ліктями на пурпурові подушки, розвалилися на ложах Катіліна, Куріон, Луцій Бестія — завзятий юнак, який став пізніше народним трибуном, — і Гай Антоній, юний патрицій, апатичний і обтяжений боргами, який став спільником Катіліни у змові 691 року, а потім товаришем Ціцерона по консульству. Завдяки енергії Ціцерона Гай Антоній того ж року знищив свого колишнього спільника — Катіліну. Тут лежав ще зовсім молодий, але по самі вуха погрузлий у боргах і неспроможний їх оплатити Луцій Кальпурній Пісон Цесоній. Він не зміг урятувати Катіліну під час змови 691 року, зате був обраний долею помститися за нього 696 року, коли, ставши консулом, зумів домогтися вигнання Ціцерона з Риму.