Серед трьох ще живих фракійців був Спартак. Його атлетична фігура, вражаюча сила міцних м'язів, гармонія всіх ліній тіла, незламна, непереборна хоробрість, безсумнівно, вирізняли його серед інших, особливо у ту епоху, коли фізична сила й твердість характеру були головною умовою успіху в житті.
Спартаку виповнилося тридцять років, і всі ті видатні якості, про які ми говорили, поєднувалися в ньому з освіченістю, рідкісною для його суспільного стану, з піднесеними думками, шляхетністю й величчю душі.
Довге біляве волосся й густа борода обрамляли його гарне мужнє обличчя з правильними рисами, осяяне світлом блакитних очей, сповнених життя, почуття, вогню. В бою Спартак був геть іншим: на арені цирку боровся гладіатор з перекошеним од гніву обличчям, очі його вергали блискавки, вигляд його був жахливий.
Спартак народився у Фракії, в Родопських горах. Він боровся проти римлян, які зазіхали на його країну, потрапив у полон і за свою силу й хоробрість був зарахований до легіону, де виявив надзвичайну звитягу. Потім він так відзначився у війні проти Мітрідата і його союзників, що був призначений деканом — начальником загону з десяти солдат, і заслужив почесну нагороду — цивільний вінок. Але коли римляни знову розпочали війну проти фракійців, Спартак утік, аби боротися в лавах співвітчизників проти римлян. Поранений, він знову потрапив у полон до своїх ворогів. Страту йому замінили службою гладіатором. Його продали одному ланісті, що згодом перепродав його Акціану.
Минуло не більше двох років відтоді, як Спартак потрапив до гладіаторів. Зі своїм першим ланістою він об'їздив майже всі міста Італії, брав участь у понад ста боях і жодного разу не був серйозно поранений. Інші гладіатори теж були мужні й сильні, але Спартак настільки перевершував їх, що постійно виходив переможцем і зажив великої слави у всіх амфітеатрах і цирках Італії.
Акціан купив його за дуже великі гроші — дванадцять тисяч сестерціїв. Спартак належав йому вже шість місяців, але Акціан жодного разу не випускав його у римських амфітеатрах — можливо, тому, що високо цінував як викладача фехтування, боротьби й гімнастики у своїй школі гладіаторів, а, можливо, тому, що гладіатор занадто дорого йому обійшовся, аби ризикувати його життям. Адже у випадку смерті Спартака плата за нього не відшкодувала би збитків.
Тепер Акціан уперше випустив Спартака на арену цирку бо Сулла заплатив за сто гладіаторів, відібраних для бою у цей день, суму аж двісті двадцять тисяч сестерціїв, і така щедра платня перекривала збиток ланісти у випадку смерті Спартака. І все ж, незважаючи на те, що гладіатори, які залишилися живими після змагань, ставали власністю ланісти (окрім тих, кому народ дарував волю) Акціан, схвильований і блідий, спершись на двері однієї з камер, стежив за останніми моментами боротьби. Той, хто спостерігав би за ним, звичайно, не міг би не помітити його занепокоєння за Спартака. Він напружено стежив за кожним рухом, за кожним ударом, нанесеним або відбитим фракійцем.
— Сміливіше, сміливіше, самніти! — кричали тисячі глядачів, котрі заклались на них.
— Бийте їх! Рубайте цих трьох варварів!
— Ушквар, Небуліане! Прикінчи їх, Кріксе! Підминай, підминай, Порфирію! — кричали глядачі, у руках яких були таблички з іменами гладіаторів.
У відповідь на ці вигуки гримів не менш потужний хор прихильників фракійців. Щоправда, шансів було мало, але вони хоробро трималися за єдину соломинку — надію. Спартак, ще не поранений, з неушкодженим щитом і шоломом, саме у цей момент простромив мечем одного з самнітів. Після змаху меча пролунав грім оплесків і вигуки тисяч глядачів:
— Сміливіше, Спартаку! Слава Спартаку! Хай живе Спартак!
Двоє інших фракійців, які пліч-о-пліч боролися із колишнім римським солдатом, були важко поранені. Вони мляво билися, спроквола відбивали удари — щохвилини їхні сили згасали.
— Захищайте мені спину! — крикнув Спартак. Розмахуючи зі швидкістю блискавки своїм коротким мечем, він змушений був одночасно відбивати удари мечів всіх самнітів, що дружно нападали на нього. — Захищайте мені спину!.. Ще трохи… і ми переможемо!
Голос його уривався, груди рвучко здіймалися, блідим обличчям котилися великі краплі поту. Очі його виблискували: у них палала спрага перемоги, гнів, розпач…
Незабаром неподалік Спартака, заливаючи арену кров'ю, упав самніт, поранений у живіт, він хрипів в агонії й, несамовито лаючись, слав прокльони. Слідом за ним упав з розбитим черепом один із фракійців, що стояли за спиною Спартака.