— Про що ти думаєш, Катиліно?
— Ти чимось засмучений? — запитав його Требоній.
— Старе згадав, — відповів Катиліна, не відводячи погляду від столу й нервово покручуючи у руках виделку. — Я пригадав, що того ж року, коли була запечатана амфора цього фалернського, у портику свого будинку було підло вбито Лівія Друза та Луція Апулея Сатурніна, а за кілька років до того жорстоко вбиті Тиберій і Гай Гракхи — чоловіки найчистішої душі, гордість нашої батьківщини! І всі вони загинули за ту саму справу — за справу незаможних і пригноблених, і всіх їх погубили ті самі тиранічні руки — руки підлих оптиматів[22].
І, хвильку подумавши, він вигукнув:
— Чи можливо, щоб у заповітах великих богів було написано, що пригноблені ніколи не знатимуть спокою, що незаможні завжди будуть позбавлені хліба, що земля має бути розділена на два табори — вовків і ягнят?
— Ні! Клянуся всіма богами Олімпу! — закричав Спартак громоподібним голосом і гупнув великим своїм кулаком по столу. Обличчя його у цю мить висловлювало усю глибоку ненависть і гнів, які він відчував.
Катиліна здригнувся й подивився на Спартака. Той заговорив вже спокійніше, могутнім зусиллям волі придушивши своє хвилювання.
— Ні, великі боги не могли допустити у своїх заповітах таку несправедливість!
Знову запала тиша, яку увірвав Катиліна. В його голосі лунали сум і жаль:
— Бідолашний Друз… Я знав його… Він був дуже молодий… шляхетний і сильний духом чоловік. Природа щедро наділила його здібностями, а він став жертвою зради й насильства.
— І я його пам'ятаю, — сказав Требоній. — Пам'ятаю, як він виголошував промову в коміції, коли знову пропонував затвердити аграрні закони. Виступаючи проти патриціїв, він сказав: «При вашій жадібності незабаром ви залишите народу тільки бруд і повітря».
— Найлютішим його ворогом був консул Луцій Марцій Філіп, — додав Катиліна, — одного разу народ повстав проти нього, і Філіпа убили б, якби Друз не врятував його, повівши у в'язницю.
— Він трошки запізнився: у Філіпа все обличчя було в синцях, а з носа текла кров.
— Розповідали, — продовжував Катиліна, — що Друз, побачивши закривавленого Філіпа, вигукнув: «Це зовсім не кров, а підлива до дроздів», натякаючи цим на огидні оргії, яким щоночі віддавався Філіп.
Поки відбувалася ця бесіда, у передній кімнаті було неймовірно гамірно і дедалі голосніше лунали непристойні вигуки. Раптом Катиліна з його співтрапезниками почули, як усі хором закричали:
— Родопея, Родопея!
Зачувши це ім'я, Спартак здригнувся. Воно нагадало йому рідну Фракію, гори, рідну домівку, родину! Солодкі й водночас гіркі спогади.
— Ласкаво просимо! Ласкаво просимо, прекрасна Родопеє, — загукало двадцять гульвіс одразу.
— Почастуймо красуню вином за те, що вона завітала до нас, — сказав трунар, і всі присутні оточили дівчину.
Родопея була молода, приблизно двадцяти двох років, і справді гарна собою: висока, струнка, біленька, риси обличчя правильні, довге біляве волосся, блакитні живі й виразні очі. Яскраво-блакитна туніка зі срібною облямівкою, срібні браслети, блакитна шерстяна пов'язка свідчили про те, що вона не римлянка, а рабиня й веде життя блудниці, можливо проти своєї волі.
Судячи із сердечного й досить шанобливого ставлення до неї зухвалих і безсоромних відвідувачів таверни Венери Лібітіни, можна було зрозуміти, що дівчина вона добра. Ніжне личко, доброта й чемність Родопеї скорили всіх. Якось вона потрапила в таверну Нутації вся закривавлена від побоїв господаря, звідника за професією. Її мучила спрага, їй дали ковток вина. Це сталося за два місяці до початку подій, про які ми оповідаємо. Відтоді через два-три дні, коли дозволяв час, Родопея забігала на чверть годинки в таверну. Тут вона почувалася вільною й відчувала блаженство, вирвавшись хоча б на кілька хвилин із того пекла, в якому їй доводилося жити.
Родопея зупинилася поблизу столика Нутації, їй піднесли чашу албанського вина, і вона трохи відпила. Раптом із кута кімнати знову донісся гул голосів.
Трунар Лувеній, його товариш на ймення Арезій і жебрак Велленій, розпалені вином, зачали голосно теревенити про Катиліну, хоча всі знали, що він сидить у сусідній кімнаті. П'яниці всіляко паплюжили Катиліну й усіх патриціїв.