— Ні, нехай! — кричав трунар Арезій, такий широкоплечий і високий хлопчина, що міг би посперечатися з атлетом Гаєм Таурівієм. — Ні, ні, клянуся Геркулесом! Ці прокляті п'явки живуть нашою кров'ю й слізьми. Не можна пускати їх сюди. Нехай вони не паплюжать місця наших зборів своєю мерзенною присутністю!
— Такий вже гарний цей багатій Катиліна, що зав'яз у гульбах, цей лютий кат, поплічник Сулли! З'явився сюди у своєму розкішному латиклаві, аби покепкувати над нашою вбогістю. А хто винен у нашій убогості? Він сам і його друзі патриції.
Так злобливо кричав Лувеній, намагаючись вирватися з рук атлета, що втримував його від поривання кинутися у сусідню кімнату й затіяти там бійку.
— Та замовкни ти, нарешті, клятий ярижко! Навіщо його ображати? Адже він тебе не зачіпає! Не бачиш хіба — з ним десяток гладіаторів, вони роздеруть тебе на шмаття!
— Начхати мені на гладіаторів! Начхати на гладіаторів! — репетував, як біснуватий, зухвалий Емілій Варин. — Ви вільні громадяни, а проте, клянуся всемогутніми блискавками Юпітера, боїтеся цих знехтуваних рабів, народжених лише для того, щоб убивати один одного заради нашого задоволення!.. Клянуся божественною красою Венери, ми повинні дати урок цьому негідникові в розкішній тозі, в якому з'єдналися всі вади патриціїв і найпідлішої черні, треба назавжди відбити в нього бажання тішитися горем нещасних плебеїв!
— Забирайся на Палатин! — кричав Велленій.
— Геть звідси! — додав Арезій.
— Нехай ці кляті оптимати залишать нас, жебраків, у спокої й не лізуть до нас — ні в Целій, ні в Есквілін, ні в Субуру, нехай забираються звідси на Форум, у Капітолій, на Палатин і загрузнуть у своїх безсоромних бенкетах і оргіях.
— Геть патриціїв! Геть оптиматів! Геть Катиліну! — кричали одночасно вісім-десять голосів.
Почувши цей шум, Катиліна грізно насупив брови й підхопився з місця. Очі його спалахнули хижою злістю. Відіпхнувши Требонія й гладіатора, які намагалися втримати його, запевняючи, що вони самі розберуться з підлим набродом, він кинувся вперед і став у дверях, могутній, лютий, схрестивши на грудях руки й високо піднявши голову. Гнівно оглянувши присутніх, він крикнув гучно:
— Про що ви тут розквакались, безмозкі жаби? Навіщо брудните своїм рабським язиком гідне поваги ім'я Катиліни? Що вам потрібно від мене, знехтувані хробаки?
Його грізний голос на мить начебто злякав дебоширів, але незабаром знову пролунав вигук:
— Хочемо, щоб ти забрався звідси!
— На Палатин! На Палатин! — почулися інші голоси.
— На Гемонські сходи, там твоє місце! — волав пронизливим голосом Емілій Варин.
— Ідіть сюди всі! Ну ж бо, хутчіш! Агов, ви, мерзенний набрід! — вигукнув Катиліна й розправив руки, немов приготувався до бійки.
Плебеї спершу сполошились.
— Клянуся богами Аверна! — крикнув трунар Арезій. — Мене ти не схопиш, як бідолашного Гратидіана! Геркулес ти, чи що?
І він ринув на Катиліну, але отримав такий потужний удар у груди, що захитався й впав на руки тих, що стояли за ним. Трунар Лувеній, що також кинувся на Катиліну, упав долілиць біля найближчої стіни, збитий ударами потужних кулаків, якими Катиліна зі швидкістю блискавки, то правою, то лівою рукою, гупав по його голомозому черепі.
Жінки, скупчившись з вереском і плачем, ховалися за стійкою Нутації. Здійнялася метушня: люди комашилися, відкидали лави, били посуд, стояв гуркіт, крики, сипалися прокльони і лайки. З іншої кімнати долинали голоси Требонія, Спартака й інших гладіаторів, що просили Катиліну відійти від дверей, аби дати їм можливість втрутитися в бійку і покласти їй край.
Тим часом Катиліна потужним стусаном у живіт звалив жебрака Велленія, що кинувся на нього з кинджалом.
Побачивши як впав Велленій, вороги Катиліни, що скупчилися біля дверей задньої кімнати, відступили, а Луцій Сергій, оголивши короткий меч, кинувся у велику кімнату й, наносячи удари по спинах п'яниць, уривчасто гарчав, наче дикий звір:
— Підла чернь, зухвалі нахаби! Завжди готові лизати ноги тому, хто вас топче, і ображати того, хто простягає вам руку!..
Слідом за Катиліною, тільки-но він звільнив вхід у велику кімнату, увірвалися один по одному Требоній, Спартак та їхні товариші.
Під натиском гладіаторів уся юрба, що відступала під градом ударів Катиліни, кинулася на вулицю. У таверні залишилися тільки Велленій і Лувеній, розпростерті на підлозі, і Гай Тауривій, що не брав участі в бійці. Схрестивши на грудях руки, він стояв у кутку біля вогнища як байдужий глядач.
— Мерзенне поріддя! — кричав, важко дихаючи, Катиліна. Він до самого виходу переслідував утікачів. Повернувшись до жінок, що не припиняли стогнати й плакати, він крикнув: — Та замовкніть вже! На тобі, — сказав він, кидаючи п'ять золотих на стіл, за яким сиділа Лутація, що оплакувала свої збитки: розбитий посуд і лави, страви й вина, не оплачені бешкетниками, що втекли. — На тобі, нестерпна балакухо! Катиліна платить за всіх цих шахраїв!