У цю хвилину Родопея, що дивилася на Катиліну і його друзів широкими від страху очима, раптом сполотніла і з зойком кинулася до Спартака.
— Я не помилилася! Ні, ні, не помилилася! Спартак!.. Адже це ти, мій Спартаку?
— Як!.. — закричав не своїм голосом гладіатор, з невимовним хвилюванням дивлячись на дівчину. — Ти? Чи можливо це? Ти? Мірцо!.. Мірцо!.. Сестро моя!..
Брат і сестра кинулися одне одному в обійми серед мертвої тиші. Але після першого пориву ніжності, поцілунків і сліз Спартак раптом вирвався з обіймів сестри, схопив її за руки, відсунув від себе й оглянув від голови до ніг:
— Адже ти… Ти… — шепотів він з гіркотою, відразливо відіпхнувши від себе дівчину. — Ти стала…
— Рабиня я!.. — розпачливо вигукнула вона. — Я рабиня… А мій пан — негідник!.. Він мучив мене, катував розпеченим залізом… Зрозумій же, Спартаку, зрозумій!..
— Бідна! Нещасна! — тремтячи від хвилювання мовив гладіатор. — Іди до мене, ходи сюди, сюди! — Він пригорнув до себе сестру і, цілуючи, міцно притискав до своїх грудей.
За мить, піднявши вгору очі, повні сліз і гніву, він підняв свої могутні кулаки і зі страшним обуренням вигукнув:
— То де ж Юпітерові блискавки?.. Хіба Юпітер — бог? Ні, ні, Юпітер — просто блазень! Юпітер — жалюгідний нікчема!
А Мірца, пригорнувшись до широких грудей брата, плакала гіркими слізьми.
По хвилі важкого мовчання Спартак раптом крикнув нелюдським голосом:
— Я проклинаю ганебну пам'ять про першу людину на землі, із сімені якої утворились два різних покоління: вільних і рабів!
РОЗДІЛ 4
ЩО РОБИВ СПАРТАК, ОТРИМАВШИ ВОЛЮ
Від подій, описаних у попередніх розділах, минуло два місяці. Напередодні січневих ід (12 січня) наступного 676 року на вулицях Рима вранці здійнявся сильний північний вітер, наганяючи сірі хмари. На мокру й брудну бруківку повільно падали дрібні пластівці снігу.
Громадяни, що прийшли на Форум у справах, збиралися там купками. Та лише деякі юрбилися на відкритому просторі — тисячі римлян тіснилися під портиками. Тут упереміж товпилися патриції й плебеї, оратори й діловий люд, городяни й торговці, які обговорювали свої справи. Юрба безупинно вешталася туди-сюди, було гамірно. У глибині головного портика, напроти вхідних дверей, але вдалині від них, висока довга балюстрада відокремлювала частину портика від базиліки й утворювала ніби окреме приміщення, де розглядалися судові позови. Сюди не долинав шум, і оратори могли виголошувати тут свої промови перед суддями. Над колонадою навколо всієї базиліки проходила галерея, звідки зручно було спостерігати за усім, що відбувалося внизу.
Серед люду, що розглядав з верхньої галереї юрбу внизу стояв Спартак, обпершись на мармурові поруччя й підпираючи голову руками, він байдуже споглядав усю цю метушню. На ньому була блакитна туніка й короткий паллій вишневого кольору, прихоплений на правому плечі срібною тонкої роботи застібкою у вигляді щитка.
Неподалік вели жваву бесіду троє громадян. Двоє з них вже відомі нашим читачам: атлет Гай Тауривій і нахабний Емілій Варин. Третій був одним із численних ледарів, що жили за рахунок щоденних подачок якогось патриція. Зазвичай вони називали себе «клієнтами» цього аристократа й супроводжували його на Форумі, у коміції, подавали голос за його бажанням і наказом, возвеличували його, лестили й набридали постійним жебрацтвом.
Тож чоловік, що теревенив у галереї базиліки Емілія з Гаєм Тауривієм і Емілієм Варином, саме й був одним з таких вироджених римлян. Його звали Апулієм Тудертином, бо пращури його прийшли у Рим з Тудера. Він був клієнтом Марка Красса. Усі троє стояли неподалік Спартака й теревенили про громадські справи. Спартак, заглибившись у серйозні й сумні міркування, не слухав їхніх балачок.
Відтоді як фракієць знайшов свою сестру в такому ганебному становищі, першою думкою, першою його турботою було вирвати Мірцу з рук людини, що образила й принизила її. Катиліна із властивою йому щедрістю (цього разу не зовсім безкорисливою) віддав рудиарію решту вісім тисяч сестерціїв, які він виграв того дня у Долабелли. Він хотів допомогти Спартаку викупити Мірцу.
Спартак із вдячністю взяв гроші з обіцянкою повернути їх, хоча Катиліна й відмовлявся від цього. Тож фракієць негайно вирушив до господаря сестри, аби викупити її.