Цього холодного зимового дня більшість жінок, що зібралися тут, прогулювалися, аби зігрітися.
Катулла, Спартак і Крікс зупинилися віддалік юрби патриціїв і вершників, як і належало людям нижчого звання. Вони шукали очима Луція Сергія. Той стояв біля колони із Квінтом Куріоном, патрицієм, що віддавався оргіям і розпусті (завдяки йому згодом була розкрита змова Катиліни). З ними стояв і молодий Луцій Кальпурній Бестіа, трибун плебеїв у рік змови Катиліни.
Намагаючись не привертати уваги знаті, гладіатори наблизилися до Катиліни. А Луцій Сергій у цю хвилину із саркастичним сміхом говорив своїм друзям:
— Хочу днями познайомитися з весталкою Ліцинією, до якої залицяється гладун Марк Красс, і розповісти їй про його пригоди з Евтибідою.
— Так, так, — вигукнув Луцій Бестіа, — скажи їй, що Красс підніс Евтибіді двісті тисяч сестерціїв.
— Марк Красс дарує жінці двісті тисяч сестерціїв?.. — зачудувався Катиліна. — Ну, це диво куди цікавіше за аримінське диво. Там нібито півень заговорив людською мовою.
— Годі вам, це дивно лише тому, що Марк Красс скнара, — зазначив Квінт Куріон. — Зрештою, для нього двісті тисяч сестерціїв — як для пса піщина порівняно з усім піском на берегах світлого Тибру.
— Ти правий, — сказав із жадібним блиском в очах Луцій Бестіа. — Справді, для Марка Красса це дріб'язок. Адже він має більше семи тисяч талантів!..
— Виходить більше півтора більйонів[23] сестерціїв!
— Небачене багатство! Сума видалася б неймовірною, якби достеменно не було відомо, що це саме так!
— От як добре живеться в нашій благословенній республіці тупим недоумкам. Їм широко відкритий шлях до почестей і слави. Я відчуваю у собі сили й здатність довести до перемоги будь-яку війну, але й досі не зміг домогтися призначення командуючим, бо бідний і маю борги. Якщо завтра Красс із марнославства надумає одержати призначення в яку-небудь провінцію, він досягне цього, бо він багатий і може купити не лише нещасних голодних плебеїв, а й весь заможний, жадібний сенат.
— А джерело його збагачення, — додав Квінт Куріон, — не таке вже й бездоганне.
— Ще б пак! — підтвердив Луцій. — Звідки в нього усі ці скарби? Він скуповував за мізер майно, конфісковане Суллою у жертв проскрипцій. Позичав гроші під величезні відсотки. Купив близько п'ятисот рабів, — серед них архітектори й муляри, — і збудував величезну кількість будинків на пустищах, землю придбав майже задарма. Там колись стояли хати плебеїв, знищені частими пожежами.
— Тепер, — перервав його Катиліна, — половина будинків у Римі належить йому.
— Хіба це справедливо? — з запалом вигукнув Бестіа. — Чи чесно це?
— Зате зручно, — з гіркою посмішкою відгукнувся Катиліна.
— Чи може це тривати й надалі? — запитав Квінт Куріон.
— Ні, не може, — пробубнів Катиліна. — І хтозна, що написано у непорушних книгах долі?
— Бажати — значить могти, — відповів Бестіа. — Чотириста тридцять три тисячі громадян із чотирьохсот шістдесяти трьох тисяч людей, відповідно до останнього перепису населення Риму, животіють, у них немає землі навіть на те, щоб закопати у ній свої кістки. Та зрештою, знайдеться сміливець, котрий пояснить їм, що скарби, накопичені іншими тридцятьма тисячами громадян, придбані усіма неправдами, що багатії володіють цими скарбами не по праву! І тоді ти побачиш, Катиліно, знедолені знайдуть сили й засоби примусити мерзенних п'явок, що висмоктують кров голодного й нещасного народу, поважати їх.
— Юначе, не скаргами й безглуздими вигуками слід боротися зі злом, — серйозним тоном сказав Катиліна. — Нам треба в тиші наших будинків обміркувати широкий план і у свій час привести його у виконання. Душі наші повинні бути сильними, а діяння великими. Мовчи й чекай, Бестіа! Може, незабаром прийде день, коли ми зі страшною силою рушимо на цей прогнилий суспільний лад, у темницях якого ми стогнемо. Незважаючи на свій зовнішній блиск, він весь у тріщинах і ось-ось звалиться.
— Дивися, дивися, який веселий оратор Квінт Гортензій, — сказав Куріон, бажаючи звернути розмову в інше русло. — Мабуть, він радіє від'їзду Ціцерона: тепер у нього немає суперників на зборах Форуму.
Раптом юрба, що оточувала портик, трохи розступилася, і з'явилася Валерія, дружина Сулли, у супроводі декількох патриціїв, серед яких виділялися гладкий, низькорослий Децій Цедицій, худорлявий Ельвій Медулій, Квінт Гортензій і деякі інші. Валерія попрямувала до своєї лектики, задрапірованої пурпуровим шовком із золотою вишивкою. Лектику тримали поблизу входу в портик Катулла чотири могутніх раби-каппадокійці. Вийшовши з портика, Валерія загорнулася в широкий паллій з важкої східної тканини темно-блакитного кольору. Він сховав од жадібних поглядів палких шанувальників принади, якими так щедро наділила її природа і які, наскільки це було дозволено, Валерія виставляла напоказ усередині портика.