Незабаром слуга провів до зали гладіаторів. Вони з'явилися у білих шатах з вінками із троянд на головах. Це були Спартак і Крікс.
— Хай захищають боги цей дім і його шляхетних гостей, — виголосив Спартак.
— Привіт вам, — вимовив Крікс.
— Честь і слава тобі, хоробрий Спартаку, і твоєму другові! — відповів Катиліна, піднявшись назустріч гладіаторам.
Він узяв Спартака за руку й підвів до ложа, на якому до цього лежав сам. Крікса він посадив на одну з лав, що стояли проти почесного ложа, і сам сів поруч.
— Чому ти, Спартаку, не побажав провести цей вечір за моїм столом і повечеряти у мене разом з такими шляхетними й гідними юнаками? — звернувся до нього Катиліна, вказуючи на своїх гостей.
— Не побажав? Не міг, Катиліно. Я ж бо попередив тебе… Сподіваюся, твій воротар передав моє доручення?
— Так, я був попереджений, що ти не можеш прийти до мене на вечерю.
— Але ти не знав причини, а повідомити її тобі я не міг, не покладаючись на скромність воротаря… Мені треба було побувати в одній таверні, де збираються гладіатори, щоб зустрітися там з деким. Я побачився з людьми, що користуються впливом серед цих знедолених.
— Отже, — глузливо мовив Луцій Бестіа, — ми, гладіатори, думаємо про своє звільнення, говоримо про свої права й готуємося захищати їх з мечем у руці!..
Обличчя Спартака спалахнуло, він грюкнув кулаком по столу й, рвучко вставши, вигукнув:
— Так, звичайно, клянуся усіма блискавками Юпітера!.. Нехай… — Обірвавши свій вигук, він змінив тон, слова, рухи й продовжував: — Нехай тільки буде на те воля великих богів і ваша згода, могутні, шляхетні патриції, — тоді в ім'я волі пригноблених ми візьмемося до зброї.
— Ну й голос у цього гладіатора! Реве, як бик! — бурмотів у дрімоті Куріон, схиляючи голомозу голову то праворуч, то ліворуч.
— Така пиха під стать хіба що Луцію Корнелію Суллі Щасливому, диктаторові, — додав Гай Антоній.
Катиліна, передбачаючи, до чого можуть призвести ці саркастичні випади патриціїв, наказав рабові налити фалернського гостям і, піднявшись зі свого ложа, сказав:
— Шляхетні римські патриції, вам, кого немилостива доля позбавила належних благ, адже ви мали б удосталь користуватися волею, владою й багатством, вам, чиї чесноти й хоробрість мені відомі, вам, вірні й чесні друзі мої, я хочу відрекомендувати хороброго й відважного чоловіка — рудиарія Спартака, який за свою фізичну силу й стійкість гідний був народитися не фракійцем, а римським громадянином і патрицієм. Борючись у рядах наших легіонів, він виявив велику мужність, за яку заслужив цивільний вінок і чин декана…
— Проте це не завадило йому дезертирувати з нашої армії, — увірвав його Луцій Бестіа.
— То й що? — натхненно вигукнув Катиліна. — Невже ви дорікатимете йому за те, що він залишив нас, коли ми боролися проти його рідної країни, залишив для того, щоб захищати свою батьківщину, своїх рідних? Хто з вас, перебуваючи в полоні у Мітрідата, зарахований до його війська, не вважав би своїм обов'язком за першої ж появи римського орла залишити ненависні прапори варварів і повернутися під прапори своїх співгромадян?
Слова Катиліни викликали гул схвалення. Підбадьорений, він провадив далі:
— Я, ви, весь Рим дивилися й захоплювалися мужнім і безстрашним борцем, що здійснив у цирку подвиги, гідні не гладіатора, а хороброго, доблесного воїна. І цей чоловік, що заслуговує на більше, раб, як і ми, пригноблений, як ми, вже кілька років спрямовує усі свої думки на важку, небезпечну, але шляхетну справу: він склав таємну змову між гладіаторами, він замислив підняти їх у певний день проти тиранії, що прирікає їх на ганебну смерть в амфітеатрі заради забави глядачів, він хоче дати рабам волю й повернути їм батьківщину.
Катиліна замовк і після короткої паузи продовжив:
— А хіба ми не замислюємося над цим? Чого вимагають гладіатори? Тільки волі! Чого вимагаємо ми? Проти чого, як не проти тієї ж олігархії, хочемо повстати і ми?
— Прокиньмося ж! — вимовив хрипким голосом Куріон, почувши крізь сон слова Катиліни. Зміст цих слів не доходив до нього, і, намагаючись їх втямити, він старанно тер очі.
Хоча змовники й були захоплені промовою Катиліни, однак ніхто не міг втримати сміху від дурної витівки Куріона.
— Йди до Міноса, нехай він засуджує тебе по твоїх заслугах, погане опудало, винний бурдюку! — крикнув Катиліна, стискаючи кулаки і проклинаючи пияка.