— Отам попозлився ланіста Акціан! — зауважив старий гладіатор.
— Ще й як!.. Виходив з цирку, то репетував, що його обікрали, розорили, зарізали…
— А його товар таки щедро оплатив Сулла.
— Замолоду Сулла був досить бідний, — сказав атлет. — Я знав громадянина, в домі якого Сулла прожив кілька років на всьому готовому, платячи по три тисячі сестерцій на рік. У війні з Мітрідатом і під час облоги Афін він узяв собі лев'ячу частку здобичі. Потім настав час проскрипцій, і, чи повірите, за його наказом було вбито сімнадцять консулів, сім преторів, шістдесят еділів та квесторів, триста сенаторів, тисяча шістсот вершників і сімдесят тисяч громадян, а все їхнє майно конфісковано. То хіба ж тоді нічого не перепало йому самому?
— Хотів би я мати хоч малесеньку часточку від того, що йому дісталося під час проскрипцій.
— Та все дарма, — промовив Емілій Варін. Наймолодший серед усіх присутніх, проте вже доволі навчений життям, він був схильний цього вечора філософствувати. — Ця людина, яка з бідної стала такою багатою і зробилася тріумфатором та диктатором Риму, людина, якій республіка поставила перед рострами золотий монумент з написом «Корнелій Сулла Щасливий — імператор», — ця можновладна людина уражена, розбита такою недугою, від якої не можуть урятувати ні золото, ні ліки.
— Отак йому й треба! — крикнув кривий легіонер, який колись був учасником африканських війн і досі шанував пам'ять Гая Марія. — Так йому і треба, цьому дикому звірові, цьому чудищу в людській подобі. Це йому кара за кров тих шести тисяч самнітів, які повірили йому на слово, що їм буде збережено життя, склали зброю і яких він наказав повбивати в цирку стрілами. Від несамовитих криків цих бідолах усі сенатори, що зібралися в курії. Гостілія, охоплені страхом, скочили з місць. А він з жорстоким спокоєм сказав їм: «Не тривожтесь, отці-сенатори. Це за моїм наказом карають кількох зловмисників; продовжуйте вашу нараду».
— А різанина у Пренесті, де він наказав забити в одну ніч без розбору віку і статі дванадцять тисяч нещасних городян, за винятком того чоловіка, в якого гостював?
— Гей, хлопці! — закричала Лутація з своєї лави, де готувала на олов'яній сковороді кролятину. — Ви там щось погане плещете про диктатора Суллу Щасливого. Раджу вам прикусити язика. Я не хочу, щоб у моїй таверні ображали ім'я найвидатнішого з римлян.
— О! Чи ви бачили! Ця одноока відьма належить до партії Сулли! — крикнув старий легіонер.
— Гей ти, Мецію, — застеріг могильник Лувеній, — не смій зневажати нашу любу Лутацію!
Хтозна, чим кінчилася б ця нова суперечка, коли б знадвору не почулося щось подібне до співу сиплуватих жіночих голосів. Усі голови повернулися до дверей. У кімнату, горланячи і пританцьовуючи, входило п'ятеро жінок у коротких до непристойного сукнях.
Ми не будемо затримуватись на сценах, пов'язаних з появою цих пропащих створінь. Відзначимо натомість, що Лутація в цей час дбайливо збирала вечерю на окремому столі, щоб потім перенести до другої кімнати. Судячи з її дбайливості, вечеря та мала бути дуже пишною.
— Кого ти сьогодні частуватимеш цією кошатиною під виглядом смажених кролів? — спитав жебрак Велленій.
— О, вона, мабуть, чекає на вечерю Марка Красса!
— Та ні, Помпея Великого.
Ці жарти і пересмішки тривали, доки в дверях не з'явився могутній чоловік колосального зросту, вродливий, хоч уже з сивиною.
— А, Требоній…
— Привіт тобі, Требонію!..
— Просимо до нас, Требонію! — почулися вигуки кількох голосів одразу.
Требоній був колись ланістою. Вже кілька років він постійно відвідував усі дешеві харчевні і таверни Есквіліна та Субурри, де звичайно збиралися ці бідолахи.
Про нього потай говорили, що він був одним з тих, до кого вдавалися патриції під час громадянських чвар. Знаючи про його вплив та зв'язки з гладіаторами, патриції доручали йому вербувати їх для себе. Казали, що ніби він завжди має під рукою численні загони гладіаторів. І він вчасно з'являвся з ними на Форумі чи в коміціях, коли там вирішувалися якісь важливі справи, щоб залякати суддів, викликати заворушення, а то й зчинити бійку — особливо це траплялося під час виборів урядовців. І тому люди твердили, що Требоній має великі вигоди від свого знайомства з гладіаторами.
Як би воно там не було насправді, а Требоній був їхнім приятелем і покровителем. Цього дня він, по закінченні видовищ у цирку, поквапився зустріти Спартака на виході, обняв і розцілував його, поздоровив із звільненням і запросив на вечерю до таверни Венери Лібітіни.