Отож він і прийшов до таверни Лутації разом з Спартаком та ще кількома гладіаторами.
Відвідувачі і новоприбулі шумно вітали один одного, а ті, які були в цирку, пишалися тим, що могли показати іншим щасливого, мужнього Спартака, героя сьогоднішнього дня.
— Прошу завітати, красеню гладіаторе, — запрошувала Лутація до другої кімнати, — тут для вас уже приготовано вечерю. Заходьте, заходьте… Твоя Лутація, Требонію, піклувалася про тебе і рада відзначитися такою печенею із зайця, якої у самого Марка Красса не приготують.
— Зараз ми оцінимо, як ти вмієш куховарити, витівнице, — відповів Требоній і злегка поплескав її по плечах. — А тим часом постав нам амфору старого вина!
Непогана вечеря і добре вино звеселили гладіаторів, і незабаром безтурботні жарти, жвава розмова наповнили кімнату веселим голосним гамором. Тільки Спартак, якого всі звеличували і голубили, яким милувалися, тільки він, — можливо від стількох пережитих у цей день хвилювань і радісного почуття здобутої свободи, — не був веселий, їв неохоче і не жартував. Тінь суму і турботи лежала на його чолі. Спартака не розважали ні люб'язність, ні дотепи, ні сміх.
— Клянусь Геркулесом!.. Я тебе не розумію, Спартак, — здивовано сказав Требоній, побачивши, що його келих вина ще повний. — Що з тобою? Ти не п'єш…
— Чому ти сумний? — запитав ще один з гостей.
— Присягаюся матір'ю богів Юноною! — вигукнув інший гладіатор, в якому по вимові вгадувався самніт. — Можна подумати, що ми сидимо не на дружній вечірці, а на поминках, і, замість святкувати свою свободу, ти оплакуєш смерть матері.
— Моя мати! — з глибоким зітханням мовив Спартак, зворушений цими словами. Згадавши свою матір, він став іще сумніший, а колишній ланіста Требоній встав, підніс келих і вигукнув:
— Пропоную випити за свободу!
— Хай живе свобода! — закричали нещасні гладіатори, високо підносячи свої келихи.
При першому вигуку «свобода!» обличчя Спартака проясніло, очі заблищали, він усміхнувся і, як всі, високо підніс келих і крикнув дзвінким, чистим голосом:
— Хай живе свобода!
— Щасливий ти, Спартак, що міг здобути її живий, — з гіркотою в голосі сказав молодий білявий гладіатор. — А ми діждемося її тільки з смертю.
При цих сумних словах гладіатора рука Спартака з келихом ніби за щось зачепилася. Він не міг смакувати вино, його голова знову похилилася від горя і втоми. Спартак поставив келих і глибоко замислився.
На мить запала тиша. Десять гладіаторів заздрісно і водночас радісно й болісно дивилися на свого щасливого товариша.
Цю мовчанку порушив, Спартак. Ніби на самоті або в забутті він втупив задумливий погляд у стіл і тихо, але чітко почав пісню, яку співали гладіатори школи Акціана в години вправ з фехтування:
Вільним народився
Я в щасті і в долі,
Та опинився
У вражій неволі…
Не за вітчизну
У славнім бою,
Не за родину
Кохану свою
Вмре гладіатор
В чужому краю.
— Наша пісня! — здивовано прошепотів дехто з гладіаторів.
Очі Спартака заблищали радістю. Та він знову сховав своє почуття, і Требоній не зрозумів нічого. Спартак став сумний, байдужий і ніби ненароком спитав своїх товаришів по нещастю:
— До якої школи ви належите?
— До школи ланісти Юлія Рабеція.
Тоді Спартак узяв із столу свій келих, випив, обернувся до дверей і сказав, ніби звертаючись до рабині, яка тієї хвилини входила:
— Світла!
Гладіатори швидко перезирнулись, і білявий юнак, ніби ведучи далі почату розмову, додав:
— І свободи!.. Ти гідно її заслужив, хоробрий Спартак.
Спартак перезирнувся з білявим юнаком, який сидів саме
напроти нього.
В цей час з порога пролунав громовий голос:
— Справді, ти заслужив свободу, непереможний Спартак!
Всі швидко повернули голови до дверей, де з'явилася загорнута в широкий плащ могутня постать Луція Сергія Катіліни.
Коли Катіліна вимовив слово «свобода», очі Спартака і всіх присутніх, крім Требонія, з німим запитанням зупинилися на ньому.
— Катіліна! — скрикнув Требоній, який сидів спиною до дверей і побачив його останнім. Він поквапливо підійшов до патриція, чемно вклонився і, підносячи, за звичаєм, руку до уст, промовив:;.
— Привіт, привіт тобі, о славний Катіліно… Якій з доброзичливих богинь маємо дякувати за честь бачити тебе серед нас у таку годину і в такому місці?
— Я саме тебе й шукав, Требонію, — відповів Катіліна. — Та й тебе також, — додав він, звертаючись до Спартака.