Справа в тому, що гладіаторами ставали не лише нещасні раби, захоплені на війні, і ті, кого засуджував до цього ремесла суд, а й добровольці. Такими були звичайно нероби, гультяї, бешкетники, що погрузли в боргах, нездатні були задовольнити свою розгнуздану жадобу насолод і ставилися байдуже до життя. Вони продавалися якому-небудь ланісті, давали йому присягу і кінчали життя десь на арені амфітеатру або цирку.
Спартак рішуче відмовився слухати умовляння свого колишнього господаря, навіть заборонив йому надокучати своєю присутністю. Але той не переставав ходити за фракійцем і увивався біля нього, немов якийсь злий геній.
Тим часом Требоній, полюбивши Спартака і, можливо, маючи якісь розрахунки на його майбутні успіхи, діяльно взявся влаштовувати долю Мірци. Оскільки він — палкий поклонник красномовства — був приятелем Квінта Гортензія, йому вдалося запропонувати сестрі Гортензія Валерії купити Мірцу і взяти собі як рабиню. Це було можливо, бо Мірца була вихованою і освіченою дівчиною, прекрасно говорила грецькою мовою і добре зналася на пахощах та мазях, якими користувалися патриціанки.
Валерія не відмовлялася купити дівчину, якщо та їй сподобається, і захотіла поглянути на неї, поговорити з нею. Мірца їй сподобалася. Валерія купила її за сорок п'ять тисяч сестерцій і привезла разом з іншими своїми рабинями в дім Сулли, дружиною якого вона стала ще з 15 січня минулого року.
Хоч це був не зовсім той вихід, який відповідав би бажанню Спартака бачити сестру вільною, та все ж був найкращим у його становищі, бо рятував Мірцу, можливо назавжди, від ганьби і безчестя.
Тепер, спокійний за сестру, Спартак продовжував займатися якимись таємними і надзвичайно важливими справами. Про це свідчили постійні його розмови з Катіліною, ретельні щоденні відвідування всіх гладіаторських шкіл Рима і щовечірні відвідування харчевень і таверн Субури та Есквіліна. Там він завжди шукав товариства гладіаторів і рабів.
Про що ж він думав? За яку справу брався? Що замислив?
Незабаром ми про це дізнаємось.
І тепер на галереї базиліки Емілія Спартак поринув у роздуми, настільки важливі, що не чув нічого з того, що діялося навколо. Жодного разу не обернувся туди, де поблизу шумно базікали і реготали Гай Таурівій, Емілій Варін і Апулей Тудертін.
— Ось побачите, — сказав Варін, — цього року має статися щось надзвичайне.
— Чому?
— А тому, що в Арімінському окрузі сталася справді дивовижна подія.
— Що ж там сталося?
— Один півень у маєтку Валерія, замість кукурікати, заговорив людським голосом!
— О!.. Коли це правда, то це ж надзвичайне чудо! Воно віщує нам незвичайні події.
— Коли це правда?.. Та про це гомонить увесь Рим! Звістку про цього півня рознесли одразу ж після приїзду з Аріміна сам Валерій, його родичі, друзі та раби.
— Тоді це справді чудо! — промовив легковірний і дуже побожний Апулей Тудертін і, здавалось, глибоко замислився над таємним значенням цього віщування самих богів.
У цю хвилину до Спартака підійшов якийсь чоловік. Він був середнього зросту, мав могутні плечі й груди, жилаві геркулесівські руки й ноги, а його обрамлене чорною як смола бородою мужнє обличчя з чорними очима пашіло завзяттям. Він вивів Спартака із задуми, злегка вдаривши його по плечу.
— Ти так заглибився в свої роздуми, що твої очі дивляться, але нічого не бачать.
— О, Крікс! — вигукнув Спартак і провів рукою по чолу, ніби відриваючись од своїх думок. — Я тебе не бачив.
— Та ти ж дивився просто на мене, коли я проходив там, унизу, з нашим ланістою Акціаном.
— Будь він проклятий!.. Ну, як справи? — спитав Спартак.
Я бачив Арторікса після його повернення з поїздки.
— Був він у Капуї?
— Так.
— Бачився з ким-небудь?
— З одним германцем, Еномаєм, якого вважають найзавзятішим і найсильнішим серед усіх його товаришів.
— Ну і що ж? — запитав Спартак. У ньому зростала радісна тривога, і в очах засвітилась надія.
— Цей Еномай плекав надії і мрії, подібні до наших. Він усім серцем прийняв наш план, заприсягнувся перед Арторіксом і пообіцяв поширювати серед найхоробріших гладіаторів школи Лентула Батіата нашу святу і справедливу ідею, — пробач, що я кажу «нашу», коли повинен був сказати «твою» ідею!
— О, — зітхнувши на повні груди, тихо промовив Спартак, — якщо боги-олімпійці допоможуть зусиллям знедолених і пригнічених, я вірю, що скоро перестане існувати рабство на землі.
— Проте Арторікс сказав мені, — додав Крікс, — що цей Еномай хоч і дуже сміливий, однак необережний і нерозсудливий.