— О, присягаюсь Геркулесом!.. Це погано… Це дуже погано!
— Я теж так думаю.
Обидва гладіатори замовкли, замислилися. Першим порушив мовчання Крікс:
— А що Катіліна?
— Та я вже бачу, що він ніколи не піде з нами за нашу справу, — відповів фракієць.
— Значить, брехня — та слава, що ходить про нього. І казка — хвалена велич його душі?
— Ні, у нього справді велика душа і ще більший розум. Але він увесь просякнутий забобонами свого чисто римського виховання. Мені здається, що він хотів би скористатися нашими мечами, щоб змінити існуючий лад. Але не для того, щоб знищити жорстокі закони, завдяки яким Рим тиранствує над усім світом.
І, помовчавши трохи, Спартак додав:
— Сьогодні ввечері я буду в його домі і побачуся з ним та його друзями, щоб дійти згоди про спільні дії. Але я побоююсь, що це буде марно.
— А наша таємниця відома йому та його друзям?..
— Небезпеки викриття немає. Якщо нам і не пощастить дійти з ним згоди, вони нас не викажуть. Адже римляни так мало бояться нас — рабів, слуг, гладіаторів. Вони не вважають нас здатними загрожувати їхньому пануванню.
— Дійсно, вони не вважають нас за людей.
— Навіть з рабами, які вісімнадцять років тому повстали в Сіцілії і під керівництвом Евна, сірійського раба, вели запеклу боротьбу з Римом, вони рахувалися більше, ніж з нами.
— Правда, бо то були вже майже люди.
— А ми для них не люди, а якась нижча раса.
— О Спартак, Спартак! — гнівно палаючи очима, прошепотів Крікс. — Більше ніж за моє життя, яке ти врятував у цирку, я буду тобі безмірно вдячний, якщо ти боротимешся проти всіх перепон за справу, якій присвятив себе. Об'єднай пас, керуй нами, щоб ми змогли пустити в хід свої мечі. Добийся того, щоб у відкритому бою ми змогли помірятися силою з цими знатними грабіжниками. Тоді ми їм покажемо, що ми такі самі люди, як і вони, що ми не нижча від них раса.
— До кінця мого життя я буду боротися за нашу справу непохитно і завзято, всіма силами своєї душі, і доведу її до кінця. Або загину в боротьбі за неї!
Спартак промовив ці слова твердо, переконливо, міцно потиснувши праву руку Крікса. Крікс притиснув руку Спартака до свого серця і, щиро зворушений, сказав:
— О Спартак, рятівник мій, ти народжений для великих справ. З таких людей, як ти, виходять герої!
— Або мученики! — прошепотів Спартак і в задумі схилив голову на груди.
Розмовляючи, обидва гладіатори рушили до сходів, що вели в портик базиліки.
Коли Спартак і Крікс досягли портика, якийсь чоловік підійшов До фракійця і сказав:
— Ну, Спартак, коли ж ти повернешся до моєї школи?
Це був ланіста Акціан.
— Бодай тебе живцем поглинув Стікс! — гнівно вигукнув гладіатор колишньому своєму хазяїнові. — Коли ти нарешті даси мені спокій і перестанеш надокучати своєю осоружною присутністю?
— Але ж я, — солодко і вкрадливо промовив Акціан, — я надокучаю тобі тільки заради тебе самого. Адже я тобі добра зичу, я…
— Вислухай мене, Акніане, і добре запам'ятай мої слова. Я не хлопчик і не потребую опікуна. А коли б і потребував, то ніколи не згодився б мати опікуном тебе. Запам'ятай це, не попадайся мені на очі, бо — присягаюсь Юпітером Родопським, богом предків моїх, — я так трісну по твоєму старому лисому черепові, що спроваджу тебе прямісінько до пекла, а там — що буде, те й буде…
І за хвилину додав:
— А ти ж знаєш силу моїх кулаків. Ти бачив, як я відлупцював десяток твоїх рабів-корсіканців, моїх учнів, коли вони всі разом кинулися до мене з дерев'яними мечами!
В той час, коли ланіста розсипався у вибаченнях і в запевненнях дружби, Спартак сказав:
— Отож забирайся геть, і щоб я тебе більше не бачив.
Лишивши осоромленого і розгубленого Акціана посеред
портика, двоє гладіаторів попрямували через Форум на Палатін до портика Катулла, де Катіліна призначив Спартакові побачення.
Будинок Катулла, який був консулом разом з Марієм у 652 році римської ери, за двадцять чотири роки до часу, про який ми розповідаємо, був одним з найрозкішніших і найкрасивіших будинків Рима. Пишний портик, розташований перед будинком, був прикрашений воєнною здобиччю, захопленою у кімврів, і бронзовим биком, перед яким колись присягалися вороги Риму. Це було звичайне місце зустрічі римлянок, місце їхніх гімнастичних вправ; тому тут же збиралася римська «золота молодь», патриції та вершники, щоб помилуватися прекрасними дочками Квіріна.
Коли обидва гладіатори підійшли до портика Катулла, то побачили суцільну стіну чоловіків. Вони дивилися на жінок, яких цього дня було тут особливо багато, бо надворі безперервно йшов дощ і сніг.