— Присягаюсь Плутоном!.. Я загубив ту нитку, що досі вела мене в заплутаний лабіринт твоєї душі, — сказав Бестія. Він бачив, як Катіліна запросто розмовляв з гладіатором.
— А що, власне, сталося? — з удаваною наївністю спитав Катіліна.
— Римський патрицій удостоює своєю дружбою негідну і мерзенну породу гладіаторів!
— Ах, який скандал! — саркастично посміхаючись, сказав патрицій. — Який жах!
І, не чекаючи відповіді, додав уже іншим тоном:
— Я чекаю вас, коли стемніє, в моєму домі: повечеряємо, розважимось і… поговоримо про важливі справи.
В цей час Спартак і Крікс, проходячи Священною вулицею до Палатіна, раптом зіткнулися з пишно одягненою молодою жінкою незвичайної вроди. В супроводі рабині середніх літ і раба-педіссека вона йшла звідти, куди простували гладіатори.
Врода цієї жінки, її руде волосся, біле обличчя і великі очі кольору зеленкуватої морської води були такі незвичайні, а її поява така несподівана, що Крікс остовпів. Він зупинився, і, дивлячись на неї здивовано, промовив:
— Присягаюсь Гезом! Яке чудо краси!
Спартак, заглиблений у сумні думки, йшов з похнюпленою головою. Підвівши очі, він подивився на дівчину, яка не звертала уваги на захоплення Крікса і пильно дивилася на Спартака. Вона ніби впізнала в ньому знайомого, спинилась і звернулася по-грецьки до колишнього гладіатора:
— Хай благословлять тебе боги, Спартак!
— Щиро дякую, — відповів зніяковілий і вражений фракієць. — Дякую тобі, красуне, і хай ласкавою до тебе буде Венера Кнідська.
А дівчина, підійшовши до Спартака, півголосом проказала:
— Світло і воля, о доблесний Спартак!
Почувши такі слова, фракієць здригнувся, насупив брови і воднораз здивовано й недовірливо промовив:
— Не розумію, що означають твої жарти, красуне.
— Це не жарти, і ти даремно мене уникаєш. Це пароль пригноблених. Я — гречанка Евтібіда, колишня рабиня. Я теж належу до пригноблених.
Вона схопила величезну руку Спартака, потиснула її своєю малесенькою ніжною ручкою і мило та чарівно усміхнулася.
Гладіатор знову озирнувся і, вкрай здивований, прошепотів:
— Вона говорить серйозно. І знає наш секретний знак.
— Я мешкаю на Священній вулиці біля храму Януса Верхнього. Приходь до мене. Я зможу подати тобі неабияку допомогу в тій благородній справі, за яку ти взявся.
І тому, що Спартак, видимо, завагався, вона додала благально і ніжно, з ласкавим промовистим жестом:
— Приходь!..
— Прийду, — відповів Спартак.
— Прощавай! — уже по-латині сказала гречанка, вітаючи рукою обох гладіаторів.
— Прощавай! — відповів Спартак.
— Прощавай, о богиня краси! — сказав Крікс, який стояв поряд і не зводив очей з вродливої дівчини.
Не рухаючись з місця, він проводжав дівчину пильним поглядом. Хтозна, скільки часу він лишався б тут у стані оціпеніння, коли б Спартак не струсонув його, сказавши:
— Кріксе, чи збираєшся ти йти звідси?
Галл отямився і пішов, не перестаючи час од часу озиратися. Пройшовши кроків тридцять, він сказав:
— І після цього ти не хочеш, щоб я називав тебе улюбленим сином Фортуни?.. Ах, невдячний!.. Та ти мусив би побудувати храм цій вередливій богині, що простерла над тобою свої крила.
— Нащо вона зі мною заговорила, оця дівчина?
— Я не знаю і не бажаю знати, хто вона. Я лише знаю, що сама Венера, якщо вона існує, не може бути прекраснішою від цієї дівчини.
Цієї миті один з рабів, які супроводжували Валерію, підійшов до гладіаторів і запитав:
— Хто з вас Спартак?
— Я, — відповів фракієць.
— Твоя сестра Мірца чекає тебе в найтихший час уночі в домі Валерії. Вона має поговорити з тобою про одну невідкладну справу.
— Я прийду в призначений час.
Раб повернувся назад, а двоє друзів, продовжуючи свою путь, скоро зникли за Палатінським горбом.
Розділ V
ТРИКЛІНІЙ КАТІЛІНИ І ПРИЙМАЛЬНА ВАЛЕРІЇ
Дім Катіліни розмістився на південному схилі Палатінського горба і не був дуже великим, але одним із найкрасивіших римських будинків. Через півстоліття, разом з домом оратора Гортензія, він став частиною палацу Августа. Всередині цей будинок був не менш пишний і зручний, ніж житла перших патриціїв Рима того часу. А трикліній, де, розсівшись на ложах, бенкетували увечері Катіліна і його друзі, був у той час одним з найбагатших і найелегантніших на весь Рим.
Ця довгаста і вельми простора зала була розділена на дві частини шістьома колонами з тіволійського мармуру, оповитими гірляндами плюща і троянд, що наповнювали повітря ароматом і свіжістю чистої природи. Тут, здавалося, сплелися мистецтво, ненажерливість і розпуста.