— Хто бідніший від нас, приречених скупістю черствих батьків і всемогутніх законів марнувати в злиднях найкращі літа нашої молодості і мучитися нездійсненними жаданнями? — додав Луцій Бестія, скалячи зуби і судорожно стискаючи щойно випитий келих.
— Хто бідніший від нас, що на сміх людям народилися патриціями і лише завдяки своєму званню ще, користуються повагою простого народу? — зауважив з виразом глибокого суму Лентул Сура.
— Та ми — просто голодранці в тогах!..
— Одягнені в пурпур платники податків!.,
— Ми пригноблені злидарі, для яких немає місця на бенкеті багатої римської знаті.
— Смерть банкірам і лихварям!
— До біса усі закони дванадцяти таблиць!
— До пекла владу батьків над нами!
— Хай ударить всемогутня блискавка Юпітера-громовержця в Сенат і спопелить його!
— Однак нехай Юпітер мене заздалегідь про це попередить, аби я не був у Сенаті того дня! — лупаючи осоловілими очима, пробурмотів зовсім уже сп'янілий сенатор Куріон.
Вибух реготу розлігся слідом за цим несподіваним, але мудрим зауваженням старого п'яниці і поклав край нестримним теревеням та прокляттям гостей Катіліни.
В цей час до триклінія увійшов раб, наблизився до господаря і щось прошепотів йому на вухо.
— А, присягаюсь богами пекла!.. — радісно скрикнув Катіліна. — Нарешті! Введіть зараз же його разом з його тінню
Раб уклонився і повернувся, щоб іти, коли Катіліна його зупинив і додав:
— Та поводьтеся з ними чемно. Обмийте їм ноги, натріть їх запашними мазями, одягніть їх у застольне вбрання і надіньте їм вінки.
Знову вклонившися, раб вийшов.
Катіліна наказав рабові-триклінарху:
— Епафоре, розпорядися прибрати стіл. Приготуй два стільці проти головного місця для друзів, яких я чекаю. Та звільни цей зал від мімів, музик і рабів. І накажи приготувати в сусідній кімнаті все для веселого, приємного і тривалого бенкету.
Поки трикліній прибирали, звільняли від усього зайвого, гості мовчки попивали з срібних келихів пінисте фалернське вино. Вони з видимою цікавістю і нетерпінням чекали новоприбулих гостей. Ті скоро з'явилися в супроводі раба. Вони були в білих застольних вбраннях, у вінках з троянд.
Це були Спартак і Крікс.
— Хай боги оберігають цей дім і його благородних гостей! — промовив Спартак, входячи до кімнати.
— Привіт усім вам! — додав Крікс.
— Честь іслава тобі, о доблесний Спартак, і твоєму дру-
1За звичаєм стародавніх римлян, кожен гість мав право привести з собою товариша, і на бенкеті цього товариша звали його тінню.
гові! — відповів Катіліна, підвівшись назустріч рудіарієві і гладіаторові. Взявши Спартака за руку, він посадовив його на своє ложе; посадивши Крікса на один з двох стільців, щойно поставлених проти почесного ложа, Катіліна сів поруч нього.
— Отже, Спартак, ти не захотів провести за вечерею час з цими благородними, статечними юнаками? — вказав Катіліна рукою на присутніх.
— Не захотів? Я не міг, Катіліно, і про це тебе сповістив… якщо твій остіарій точно виконав моє доручення.
— Так, мене попередили, що ти не зможеш прийти на вечерю…
— Але ти не знаєш причини моєї відсутності, а я не міг звіритися на скромність остіарія… Я мусив відвідати одну таверну, де часто бувають гладіатори. Там я мав зустрітись і справді зустрівся з людьми, що мають дуже великий вплив на цих знедолених.
— Виходить, що ми, гладіатори, думаємо про своє визволення, розмовляємо про свої права і готуємося ствердити ці права з мечем у руках? — трохи насмішкувато запитав Луцій Бестія.
Обличчя Спартака спалахнуло, і він, грюкнувши кулаком по столу, поривчасто встав і крикнув:
— Так! Напевно! Присягаюсь усіма блискавицями Юпітера! І нехай…
Він раптом стримав себе, на мить замовк і вже іншим тоном додав:
— Нехай лише дадуть на це згоду всемогутні боги і ви, можновладні патриції, і ми візьмемося за зброю заради визволення пригноблених!
— Цей гладіатор реве, мов бугай, — промимрив Куріон, який уже куняв і схиляв лису голову то на праве, то на ліве плече.
— Він зарозумілий не менше, ніж щасливий диктатор Сулла. 8
Катіліна, зрозумівши, до чого можуть привести кепкування патриціїв, наказав рабові, який наливав вино для новоприбулих, вийти, встав і сказав: