Вони мовчки пройшли понад триста кроків. Першим заговорив рудіарій. Він обережно озирнувся і стиха сказав галлові:
— Там було надто багато людей. Не всі вони на нашому боці, і не всі були при своїй пам'яті. Тому й не слід було довірятися цим юнакам. Ти чув — для них з нашою змовою покінчено. Вона мусить щезнути, немов марення хворого мозку. Ти зараз повернешся в гладіаторську школу Акціана і зміниш наш умовний пароль і таємний знак при потискові рук. Паролем замість слів «світла і волі» будуть слова «вірність і перемога». Знаком віднині будуть не три короткі потиски руки, а три легкі натискування вказівним пальцем правої руки на долоню правої руки іншого.
І Спартак, узявши праву руку Крікса, тричі натиснув вказівним пальцем на його долоню, кажучи:
— Отак. Зрозумів?
: — Зрозумів, — відповів Крікс.
— А тепер не гай часу, йди і перекажи, щоб старший кожної п'ятірки попередив своїх гладіаторів. Хай усі знають, що наша змова була під загрозою викриття. Кожному, хто скаже колишній пароль і подасть колишній знак, треба говорити, що всі наші надії втрачено і тому ми зовсім відмовились од цієї безумної справи. Зустрінемося завтра вранці в школі Юлія Рабеція.
Спартак потиснув руку Кріксові і швидко пішов до будинку Сулли. Постукав. Воротар відчинив йому і провів до кімнатки сестри.
Мірца, яка вже заслужила прихильність своєї господині, тепер несла при ній важливу службу, завідуючи туалетом Валерії. Вона з тривогою чекала брата і, тільки-но він увійшов, кинулася йому на шию і вкрила його обличчя поцілунками.
Потім дівчина почала говорити братові, що не запросила б його завітати в такий пізній час, коли б не наказ Валерії. Вона розповіла, що Валерія часто і подовгу розмовляє з нею про Спартака, розпитує про нього, — словом, виявляє до нього більшу цікавість, ніж то личить такій знатній матроні по відношенню до рудіарія, колишнього гладіатора. Довідавшись, що він ще не має ніякої роботи, вона наказала покликати його цього вечора, щоб запропонувати йому управління школою гладіаторів, яку Сулла нещодавно відкрив при своїй віллі у Кумах.
Важко передати вираз радості, що освітила обличчя Спартака при цих словах Мірци. Він то червонів, то бліднув, то зовсім горів, — напевно, якісь дивні думки приходили йому в голову, і він сильно струшував головою, ніби силкуючись їх відігнати.
— Якщо я погоджуся керувати цією невеликою гладіаторською школою, то чи вимагатиме Валерія, щоб я запродав себе в рабство знову, чи залишить мене вільним? — спитав він нарешті сестру.
— Про це вона нічого мені не сказала, — відповіла Мірца. — Але якщо судити з її прихильності до тебе, вона згодиться лишити тебе вільним.
— Отже, вона досить доброзичлива, ця Валерія?
— Настільки ж доброзичлива, наскільки вродлива!
— О, тоді її доброзичливість безмежна!
— Мені здається, що й ти до неї дуже прихильний?
— Я?.. Так, дуже, але моє ставлення до неї — це відданість і шаноба.
— Ну, а тепер, — сказала Мірца, — дозволь мені піти і доповісти Валерії про твій прихід, щоб, за її дозволом, ввести тебе до неї.
І легенька, немов метелик, Мірца випурхнула з кімнати так, що охоплений думками Спартак і не помітив.
Рудіарій побачив уперше Валерію півтора місяця тому. Прийшовши в дім Сулли до сестри, він зустрів Валерію, яка виходила до носилок. Та вона, мабуть, і не помітила тоді рудіарія в портику свого будинку.
Враження, яке справили на нього біле обличчя, блискучі чорні очі і, мов крило ворона, волосся Валерії, було надзвичайним. Це був один з тих дивних і незрозумілих поривів почуття, яким неможливо опиратися. Належність Валерії де вищого класу, її походження і жалюгідне становище Спартака повинні були її стримувати. Але в ній також, і це було помітно, з першого ж погляду виникло те саме почуття, що збентежило душу гладіатора.
Спочатку бідний фракієць хотів вирвати з свого серця це нове почуття. Розумо він усвідомлював усю його неможливість і нечуване божевілля, розумів цілковито непереборні перепони на путі до цього безумного кохання. Але думки про цю жінку переслідували його невідступно, вперто, владно. Вони проникали крізь усі його турботи, у всі його роздуми, щогодини ставали все непереборнішими, поки зовсім захопили його мозок і, опанувавши всю істоту, підкорили собі всі його здібності й сили.
Інколи, ніби проти власної волі, скоряючись якійсь таємничій силі, він опинявся за колоною під портиком палацу Сулли і чекав появи Валерії. І так, сам невидимий, він кілька разів бачив Валерію, і щоразу вона здавалася йому ще прекраснішою. З дня на день він відчував дедалі палкіші почуття відданості, ніжності, захоплення нею, що й сам уже не міг їх пояснити.