Поки Сільвій Корденій плутано й уривчасто розповідав про все це, Крікс уважно слухав і пильно стежив за ним, потім, трохи помовчавши, мовив повільно і стримано:
— А ти справді негідник, яких мало!
— Не цінуй мене вище того, чого я вартий, о благородний Крікс, і…
— Ні, ні, ти вартий більшого, ніж здається на перший погляд. Під твоєю придуркуватою і боязкою зовнішністю криється тонкий розум і рідкісна хитрість.
— Але ж я не заподіяв вам нічого злого… я виконував накази свого господаря… і мені здається, що за мою щирість та врочисту клятву перед усіма богами Олімпу й пекла нікому не говорити, навіть Верресові, про те, що я взнав і що між нами сталося… Мені здається, ви змогли б мене помилувати і відпустити.
— Не квапся, любий Сільвію, про це ми ще поговоримо, — насмішкувато відповів Крікс.
Підкликавши до себе кількох гладіаторів, він сказав їм:
— Вийдемо на хвилину.
А останнім наказав:
— Стережіть його! І не робіть йому нічого злого.
Разом з тими, кого покликав з собою, він вийшов через суміжну кімнату на вулицю.
— Що робити з цим негідником? — спитав Крікс у товаришів, коли в завулку всі зібралися біля нього.
— Та що тут питати? — відповів Брезовір. — Убити його, як скажену собаку, та й годі.
— Відпустити його — все одно, що донести самим на себе, — сказав другий гладіатор.
— Зберегти йому життя і тримати де-небудь бранцем було б небезпечно, — зауважив третій.
— Та і де ми могли б його заховати? — спитав четвертий.
— Отже, смерть? — запитав Крікс, обвівши всіх очима.
— Тепер ніч…
— На вулиці нікого немає…
— Ми його відведемо вулицею на той схил горба…
— Mors sua, vita nostra — як висновок виголосив Брезовір, вимовляючи з варварським акцентом ці чотири латинських слова.
— Так, це необхідно, — сказав Крікс, ступивши крок до таверни, але відразу спинився і запитав: — Хто ж уб'є його?
Ніхто не відповів одразу, а потім один з гладіаторів сказав:
— Убивати неозброєного, беззахисного…
— Якби він мав меч… — сказав інший.
— Коли б він міг і хотів захищатися, то я взяв би це на себе, — додав Брезовір.
— Але зарізати неозброєного… — зауважив самніт Торкват.
— Хоробрі й благородні ви люди, — схвально промовив Крікс, — ви справді гідні свободи!.. Але для загального добра хтось із нас повинен перебороти в собі огиду і виконати над цією людиною вирок, який моїми устами виголошує суд Спілки пригноблених.
Всі схилили голови на знак згоди.
— З другого боку, — вів далі Крікс, — хіба він прийшов, щоб битися з нами рівною зброєю? Хіба він не шпигун? Коли б ми не викрили його, він доніс би на нас через дві години. А завтра нас усіх кинули б до Мамертінської в'язниці, щоб через два дні розп'ясти на Сессорському полі.
— Правда, правда!
— Отже, іменем суду Спілки пригноблених я наказую Брезовіру і Торквату вбити цю людину.
Обидва названі гладіатори відповіли нахилом голови, і всі слідом за Кріксом повернулися до таверни.
1його смерть — наше життя.
Сільвій Корденій, чекаючи вирішення своєї долі, не переставав тремтіти. Хвилини здавалися йому вічністю. Очима, повними розпачу і жаху, глянув він на Крікса та його товаришів, коли ті повернулися до таверни, і зблід, бо їхні обличчя не віщували йому нічого доброго.
— Ну так що ж? — спитав він плаксиво. — Ви зглянетеся на мене?.. Залишите мене живим?.. Я… на колінах, життям ваших батьків і матерів, ваших близьких… смиренно вас заклинаю…,
— А чи є тепер у нас батьки й матері?! — глухо відповів Брезовір, обличчя якого потемніло від страшного гніву.
— Чи нам лишили щось для нас дороге? — додав другий гладіатор, очі якого заблищали ненавистю.
— Вставай, боягузе! — гримнув Торкват.
— Мовчати! — сказав Крікс і, звертаючись до відпущеника Гая Верреса, додав: — Ти підеш з нами. В кінці цього завулку ми порадимось і вирішимо твою долю.
Крікс дав знак вивести Сільвія Корденія. Він навмисно залишив йому останній проблиск надії, щоб той не зчинив галасу і не підняв на ноги всю вулицю. Крікс вийшов, а за ним — усі гладіатори, ведучи з собою ні живого ні мертвого відпущеника.
Один гладіатор лишився, щоб розплатитися з Лутацією Одноокою за їжу та вино. Вона й не помітила серед гладіаторів свого торговця зерном. Тим часом гладіатори звернули праворуч од таверни, пішли вгору брудною покрученою вуличкою аж до міського муру. Далі починалося відкрите поле.