У цю мить підбіг молодий серб, котрий поранив лейтенанта.
– Стрілянина біля лікарні! – випалив він.
Командувач вилаявся, зробив знак водієві. За мить двигун заревів, і джип зник у сутінках. Він міг би сказати сербам, що вони не мають причин перейматися. У лікарні немає хорватів, які мали змогу стріляти. Вони всі знезброєні.
Бобо так і лежав обличчям у брудній багнюці. Коли вже геть стемніло й серби вже не могли нікого помітити зі своїх наметів, він полишив лави, нахилився до вбитого капітана, розв’язав вузол на червоній хустці й забрав її.
Розділ 8
Середа, 16 грудня. Вечеря
Восьма ранку, 16 грудня, день, якому судилося стати найхолоднішим за останні двадцять чотири роки, ще потопав у мороці ночі. Харрі вийшов з управління, взявши у Герд під розписку ключі від квартири Тома Волера. Крокував, піднявши комірець пальта, а коли кашляв, звук ніби потопав у бавовні, ніби повітря загусло через холод, стало важким.
Ранковий час пік, люди, тупцяючи тротуарами, поспішали якнайскоріше опинитися у приміщенні, але Харрі йшов широким кроком, трохи напруживши коліна, якщо часом гумова підошва на «док мартенсах» почне ковзатися на утоптаній кризі.
Коли він увійшов у парубоцьке помешкання Тома Волера у центрі міста, небо за пагорбами Екеберга вже заясніло. Після смерті Волера квартира кілька тижнів стояла опечатаною, але під час обшуку не знайшли жодної зачіпки, котра б привела до імовірних співучасників у контрабанді зброї. Принаймні таке сказав начальник поліції, повідомляючи, що ця справа не є першочерговою через «два нагальні розслідування».
Харрі засвітив світло у вітальні й знов відзначив, як по-особливому тихо в оселі покійного. На стіні перед канапою з блискучої чорної шкіри висів вишуканий плазмовий телевізор з великими, з метр заввишки, динаміками обабіч, котрі, безперечно, були частиною стереосистеми. Кілька картин, що зображали синіх кубічних страховиськ, Ракель називала таке лінійно-циркульним мистецтвом.
Він пройшов у спальню. У вікно просотувалося сіре світло. Прибрано. На столі стоїть монітор. Але системного блока немає. Мабуть, забрали перевірити. Але він не бачив його серед доказів, що зберігаються в управлінні. Власне, Харрі від цієї справи відсторонили. Офіційна причина у тому, що через смерть Волера він був під слідством, яке провадив відділ внутрішньої безпеки. Але його зборювало невідступне відчуття, що комусь із колег вкрай невигідно, так би мовити, перевертати все каміння.
Вже збираючись полишити спальню, Харрі раптом щось почув.
У квартирі вже не було мертвої тиші.
Віддалене цокання лоскотало шкіру, й волосинки на шкірі ставали дибки. Звук лунав із шафи. Він завагався. Потім розчинив дверцята. Просто за ними стояв розкритий картонний коробок. Він враз упізнав куртку, котра тієї ночі була на Томі Волері. А на куртці лежав цокаючи наручний годинник. Так само, як і тоді, коли Волер просунув руку у віконце у ліфтових дверцятах, до них, а ліфт поїхав, відтявши йому кінцівку. Потому вони сиділи у ліфті, а між ними долі лежала ця рука, воскова, безживна, ніби відтята у манекена, різнячись лише однією дрібницею – на ній був годинник. І цей годинник цокав, не бажаючи зупинятися, жив, достоту як у оповідці, яку батько читав йому у дитинстві, про серце убитого, яке невгамовно стукотіло, врешті звівши убивцю з розуму.
Чітке цокання, енергійне, настирне. Таке добре запам’ятовуєш. Годинник «Ролекс». Важкий і, мабуть, жахливо дорогий.
Харрі зачинив шафу. Голосно тупаючи, пішов до вхідних дверей. Задзеленчав ключами, замикаючи двері, й гарячково наспівуючи щось, поки не опинився на вулиці, де все заглушив благословенний гуркіт транспорту.
О третій по обіді довгі тіні вже спадали на будинок № 4 на Коммандер-Т. І. Егрімс-плас, й у вікнах штаб-квартири Армії спасіння світилося. О п’ятій стало зовсім темно, й ртуть у градусниках опустилася нижче мінус п’ятнадцяти градусів. Поодинокі приблудні сніжинки падали на дах кумедної автівочки, у якій чекала Мартіна Екхоф.
– Ну ж бо, тату, виходь, – бурмотіла жінка, опасливо зиркаючи на шкалу акумулятора. Хтозна, як електромобіль – подарунок від королівської родини – поводитиметься на морозі. Вона перебрала подумки все, що зробила перед тим, як залишити контору: виклала у Мережу повідомлення про прийдешні, а також скасовані службові зібрання, уточнила розклад чергування в автобусі-їдальні, а також біля кружки на Егерторг, прочитала коректуру листа-відповіді у канцелярію прем’єр-міністра щодо щорічного різдвяного концерту в Концертному залі.