— Машина була брудною? — запитую.
— Блищала, як нова.
— То ж нова і є.
— Ось тепер, після полірування… — Горобець ніжно попестив долонею капот «Волги», і я зрозумів, що він закоханий у неї. Мабуть, не дуже-то й торгувався, грошей у нього вистачає, виклав мало не все, що запросили, — тільки для чого? Певно, один з тих власників, які дуже рідко й неохоче виводять машину з гаража, миють, полірують її, оснащують різними приладами, дзеркалами, ручної роботи ковпаками — люди, як на мій погляд, дивакуваті. Але Микиті Власовичу не можна було відмовити в здоровому глузді — єдине, чоловік трохи звихнувся на речах: он який килим лежить у «залі», та й гарнітур імпортний, тягне понад дві тисячі…
Я рішуче грюкнув дверцятами «Волги», поклав обидва комплекти ключів до кишені.
— Замкніть гараж, — наказав, — і нікого не підпускайте до «Волги». Звичайно, крім наших працівників. Скоро приїдуть.
— Вік би їх не бачити! — пробуркотів Горобець під ніс неввічливо.
Та яке мені діло до його манер?..
Відчиняючи хвіртку, озираюся. Стоїть біля розчиненої брами гаража, схожий зовсім не на горобця, а на ворона, досвідченого старого птаха, котрий все бачив у житті і якого на полові не проведеш.
І ось на тобі — так помилитися!
Однак я одразу забуваю про не дуже-то й шановного Микиту Власовича Горобця й поспішаю на автобус. Мені ще потрібно до ощадкаси, центральної ощадкаси Дарницького району, куди були переказані з комісійного магазину гроші громадянину Євгену Максимовичу Бабаєвському і які одержав замість нього злочинець, либонь, вбивця, лисий нахаба, котрого вже бачили стільки людей і який поки що не залишив жодного сліду.
У магазині мені казали, що громадянин Бабаєвський вимагав негайно сплатити йому гроші — його добре запам'ятала бухгалтерка, бо посилався на відрядження, мало не скандалив, проте бухгалтерка не порушила інструкцію, відбила всі атаки й перерахувала гроші на щойно відкритий рахунок в ощадкасі.
Я поцікавився: звідки знає, що рахунок був щойно відкритий.
Виявляється, Бабаєвський, поскандаливши з бухгалтеркою, поїхав до ощадкаси, відкрив рахунок і повернувся за годину вже з книжкою, на яку наступного дня йому перерахували гроші.
В ощадкасі за кілька хвилин я з'ясував, що справді двадцятого червня на рахунок Бабаєвського надійшли з комісійного магазину гроші, які він узяв з книжки того ж дня всі готівкою.
Відбулося це тиждень тому, отже, злочинець має фору в тиждень і міг за цей час…
Куди міг податися за цей тиждень злодій чи злодії, мені не хочеться навіть думати…
З'ясовую, хто з контролерів та касирів працював двадцятого червня. Обидві тут. Викликають до кабінету завідуючої молоду гарну дівчину — на обличчі в неї тривога, отже, встигли попередити, хто я, і вона не чекає-нічого приємного від нашої розмови.
Контролерка сідає на стілець, поклавши руки на коліна, як старанна учениця, і дивиться в підлогу, намагаючись не зустрітися зі мною очима. Вона дуже добре пам'ятає людину, котра одержала гроші, переказані комісійним магазином. Це закономірно, великі суми виплачують не щодня, і я погоджуюсь із Людмилою Федорівною — так звуть контролерку, — що таку людину не запам'ятати неможливо. Крім того, саме вона працювала й того дня, коли цей чоловік відкривав рахунок, — був він балакучий, цікавий, і я розумію чому. На всяк випадок хотів, щоб працівники ощадкаси запам'ятали його: адже для одержання такої великої суми потрібен паспорт, і варто було контролерці чи касирці щось запідозрити… Тому й сказав Людмилі Федорівні, що відкриває рахунок заради грошей з комісійного магазину, цікавився, коли вони можуть надійти, і одразу попередив, що одержуватиме готівкою.
Потім цей відвідувач заходив напередодні, питав, чи не надійшли гроші, — звичайно, коли нарешті двадцятого червня виписав чек на повну суму, ні в кого це не викликало підозри.
— А що, — цікавиться Людмила Федорівна, — ми зробили щось не так?
Що я можу їй відповісти?
Зрештою, однозначної відповіді й не може бути. Обвів її навколо пальця злочинець досвідчений, до речі, обвів навколо пальця не тільки її, а й працівників автоінспекції — отже, переклеїв фото кваліфіковано й підробив підпис Бабаєвського майже точно, — це вже ми знаємо, тільки експерти встановили різницю, чого ж вимагати від контролера ощадкаси! Тим паче що підписи на видатковому ордері й картці клієнта були абсолютно тотожні.
Я знизую плечима й починаю розпитувати Людмилу Федорівну про різні дрібниці, маючи на меті почути відповідь на дуже важливе для мене запитання.