— Однак, — зробив останню спробу, — як з квитками? У розпал сезону…
— Беру на себе. — Я відрізав йому всі шляхи до відступу. — З карним розшуком ще рахуються.
Він підозріло зиркнув на мене: чи не принижую роль його вельмишановної установи; не побачив на моєму обличчі ані тіні зневаги й заспокоївся.
— Я викличу машину пів на восьму. — Все ж дошкулив мені: таким правом я не користувався і мусив трястися до Жулян тролейбусом. — Куди за вами заїхати?
— На Русанівку. — Я знав, що Дробасі доведеться робити великий гак, та не відчував жодних докорів сумління: сам напросився.
Наступного ранку ми прибули до Кривого Рога без запізнення. Літак злетів точно за розписом, погода стояла чудова, нас не трясло, і на початку десятої вже розмістилися в сірій міліцейській «Волзі».
Ми з Дробахою зайняли заднє сидіння, на передньому сидів мій старий знайомий Сашко Кольцов — гроза криворізьких злодіїв і великий знавець усіх тонкощів розшуку, він крутився на сидінні, показуючи нам міські визначні місця, я знав, що він крутиться ще від цікавості: недаремно ж два таких аси, як Дробаха й Хаблак, прилетіли до Кривого Рога!..
Я подумав про себе як про аса без удаваної скромності, зрештою, за десять років праці в карному розшуку набув деякого досвіду і бачив, якими очима дивляться на мене новачки. Що ж, дещо ми можемо, і найкращим свідченням того є наш приїзд сюди.
— Така, Сашко, справа, — почав я і побачив, як став серйозним Кольцов: припинив крутіння, повернувся до нас і аж шморгнув носом. — Така, значить, справа, Сашко, — повторив я. — Є тут у вас два типи, і мокра справа за ними.
— Мокра? — не повірив Сашко. — Ми тут усіх знаємо, як добра хазяйка курей. Щось не віриться.
Я коротко розповів про справу, яка привела нас до цього нескінченного міста: їхали вже двадцять хвилин, а йому нема кінця й краю, кажуть, тягнеться кілометрів на шістдесят.
Кольцов уважно вислухав мене, подумав і мовив розважливо:
— Мушу розчарувати вас. Ти сказав: вулиця Весняна, вісім? Коцко Галина Микитівна?
— Ну й що? — занетерпеливився Дробаха.
— Розбираємось… — невизначено відповів Кольцов. — Здається, ви трохи припізнилися. Як мінімум, на два дні. За цією адресою вчора зареєстрований нещасний випадок. Отруєння газом із смертельним результатом. Але хазяйку вдалося врятувати.
Я розгублено мовчав, а Дробаха запитав так, наче нічого й не сталося, — тепер я міг вповні оцінити силу його характеру:
— Смертельний випадок, кажете? Цікаво! І хто ж?..
Кольцов зрозумів його з півслова.
— Місяць тому звільнився з колонії. Прізвисько Ведмідь. Григорій Жук, мав п'ятнадцять років за озброєний бандитизм.
— Ого! — вигукнув Дробаха.
Сашко крутнувся на сидінні.
— Зовсім новий поворот у справі, — сказав захоплено. — Наші хлопці гадали: нещасний випадок. Чайник стояв на плиті й залив пальник. А хазяйка квартири й Ведмідь зовсім п'яні.
— Ведмідь не лисий? — запитав я.
— Здається, ні.
— Третій… — втрутився Дробаха. — Той, що продавав машину й назвався Чернишом. Треба шукати третього. Грошей на квартирі не знайшли?
— Ні.
— Тоді точно — він. У якому стані Коцко?
Кольцов розвів руками.
— Я не лікар.
— Ось що, — вирішив Дробаха. — Треба оглянути квартиру Коцко ще раз, а потім поговорити з нею.
В управлінні Дробаха швидко домовився про те, що Кольцов підключиться до розшуку. Потім нас познайомили із старшим оперативної групи, котра провадила огляд квартири Коцко, й ми поїхали на Весняну.
Тепер попереду сидів старший лейтенант Доценко, а ми втрьох тіснилися позаду. Доценко не озирався, видно, трохи нервував. Я розумів його: завжди неприємно, коли твої висновки ставляться під сумнів, але ж утричі неприємніше, коли приїздять столичні працівники: якщо зробив не так, розголос мало не на всю республіку.
Квартира Коцко — на першому поверсі стандартного п'ятиповерхового будинку. Доценко зняв з дверей печатку, і ми зайшли всередину. Тут збереглося все так, як було, коли приїхали швидка допомога й оперативна група міліції. На столі три пляшки з-під горілки, дві порожніх, в третій — на денці. Великими кусками нарізані ковбаса й сир, недоїдені рибні консерви, на сковорідці — залишки яєчні а картоплею. Незастелене ліжко в кімнаті, розкладушка и подушкою і ковдрою на кухні.
Дробаха пройшовся квартирою, запитав у Доценка, тицьнувши пальцем у незастелене ліжко:
— Коцко лежала тут?
Старший лейтенант почав пояснювати:
— Вона тут спала, але, певно, щось відчула вночі, бо сповзла з ліжка, і ми знайшли її біля дверей. А Ведмідь в кухні на розкладушці…