До речі, починали список Марія Пугачова й Марія Труфинова — інспекторам уже було відомо, що перша працює офіціанткою в ресторані «Інтурист», друга — в гастрономі біля Галицького ринку.
Два дні ми висіли на телефонах, бігали по установах, вели розмови у відділах кадрів, говорили в житлово-експлуатаційних конторах, з двірниками, сусідами Марій, і наш список, який складав спочатку п'ятдесят сім прізвищ, худнув і худнув, поки, зрештою, в ньому не лишилося тільки чотири прізвища.
Труфинова Марія Василівна. 1952 року народження. Продавщиця гастроному. Мешкає в окремій однокімнатній квартирі. Неодружена. У січні їздила у відпустку. Співробітникам казала, що гостювала в подруги десь у Вінницькій області.
Сатаневич Марія Сидорівна. 1947 року народження. Праї цівниця кулінарного цеху ресторану. Мешкає в окремій двокімнатній квартирі з семирічним сином. Розлучена. З грудня минулого року по лютий нинішнього не працювала. Сина відвезла до матері на село під Львовом, сама була у від'їзді, де саме — встановити не вдалося.
Товкач Марія Костянтинівна. 1950 року народження. Технолог кондитерської фабрики. Займає кімнату в комунальній квартирі. З чоловіком розлучилася позаторік. У січні їздила до Немирівського будинку відпочинку на дванадцять днів, де перебувала ще два тижні — невідомо.
Лугова Марія Петрівна. 1948 року народження. Працівниця відділу постачання автобусного заводу. Займає разом із матір'ю окрему двокімнатну квартиру. Неодружена. У січні їздила у відрядження до Дніпропетровська.
Марія Труфинова мешкала у триповерховому будинку на розі Пекарської і Чкалова.
Довгим коридором ми з Горловим вийшли до маленького замкнутого з усіх боків двору. Звідси високими кам'яними сходами піднялися ще до одного парадного. Подзвонили в квартиру на третьому поверсі. Знали, що Труфинова, хоч сьогодні й субота, все ж працює на другій зміні, й вирішили потурбувати її першу.
Біля входу в парадне залишився Непийвода — підстраховувати нас, якщо Пашкевич перебуває саме тут і йому якось удасться вирватися з квартири.
Нам відчинила досить симпатична білява жіночка в короткому нейлоновому халатику. Була ще не причесана, це бентежило її, бо червоніла й поправляла руками волосся, переступаючи з ноги на ногу.
Я подумав, що, маючи такі ніжки, перед чоловіками не треба особливо бентежитись: довгі, стрункі, з крутим підйомом.
А раптом вона схвилювалася тому, що в домі сторонній чоловік, а тут — міліція! Ми вирішили не критися й завітали до Труфинової цілком легально, для перевірки паспортного режиму.
Горлов пробачився й попросив дозволу зайти до квартири: мовляв, маємо справу і, якщо, Марія Василівна не заперечує, хотіли б кілька хвилин поговорити.
Труфинова не заперечувала. Вона пропустила нас до передпокою, якось тривожно озирнувшись на двері, що вели до кімнати, і ця тривога не сподобалася мені — рішуче пройшов уперед коридором і відчинив двері.
Може, це виглядало не дуже етично, проте Марія Василівна сама запросила нас до квартири, а етики, якщо тут перебував бандит і вбивця, дотримуватися зовсім не обов'язково.
Однак у кімнаті не було нікого: гарній, великій, сонячній кімнаті з відчиненими вікнами.
Я подумав, що навряд чи Пашкевич стрибав би з третього поверху, але все ж пройшов до вікна й визирнув на вулицю. Вікна виходили не на Пекарську, а на Чкалова, вулиця порожня, дві жінки про щось теревенять на протилежному тротуарі. Все спокійно.
Я відійшов од вікна й запитав у Труфинової:
— У вас ніхто не гостює?
— Ні. — Вона оговталася й дивилася відкрито: — Ви когось шукаєте? У мене нікого нема.
— Нікого ми не шукаємо, — заспокоїв її Горлов. — Товариш з міської міліції, нам доручено роз'яснити людям правила паспортного режиму.
— Влаштовуйтеся, — вказала на стільці біля столу, вкритого дещо старомодною плюшевою скатертиною. Сама сіла з другого боку столу й прикрила коліна краєм скатертини.
Горлов розповідав Труфиновій щось про паспортні правила, а я уважно огледів кімнату й не помітив жодної ознаки перебування тут чоловіка. Скориставшись з паузи в розмові, вставив:
— Гарно у вас у квартирі, затишно. Одна живете?
— Одна! — підвела на мене очі з викликом: мовляв, яке твоє діло.
— Чудово засмагли, — перевів розмову на інше. — Кримський загар?
— Брюховицький, — посміхнулася. — Я через день працюю, то на Брюховицьке озеро їжджу.