До бабусиної кімнати, де ми сиділи, зазирнув один з оперативників. Ми відпустили Олю.
— Щось є, Миколо? — запитав Крушельницький.
— Мало. Вони не поспішали й спакувалися ретельно. Є дрібниці.
— Які?
— Панчоха, зубна щітка, сміття в кошику. Різні папірці, газета, недопалки.
— Що за папірці? — зацікавився я.
— Гляньте.
Ми перейшли до сусідньої кімнати, й оперативник розклав на столі свої знахідки. Справді, дрібниці. Однак, переглядаючи їх, ми з Крушельницьким встановили, що Пашкевич курив болгарські сигарети «Стюардеса», читав «Спортивну газету» й чистив зуби пастою «Мері». Правда, пастою, певно, користувалася Щепанська, а цей нахаба міг взагалі не знати, що існує зубна щітка.
Перебираючи недопалки, я натрапив на зібганий папірець і обережно розгладив його.
Одразу тенькнуло серце. Тенькнуло ледь-ледь, бо папірець, зрештою, міг нічого й не означати: звичайний залізничний квиток приміської зони за п'ятнадцять копійок. Куплений він був минулої п'ятниці, за день до того, як Щепанська з Пашкевичем з'їхали з квартири.
Я попросив покликати бабусю.
— Пригадайте, що робили ваші квартиранти в п'ятницю? — запитав.
— У п'ятницю? — замислилася.
— Напередодні від'їзду.
— Так не ночували ж. Марійка повернулася з роботи раніше, й кудись подалися.
— А наступного дня повернулися машиною?
— Так, маленьким автобусом.
— Куди їздили, не казали?
— Попередили, що не ночуватимуть. Ідуть на іменини до знайомих і там залишаться.
— Тут, у Львові?
— А де ж іще?
Крушельницький, який сидів по той бік столу, нараз швидко підвівся, уважно обдивився стіну над ліжком.
— Щепанська мала килим? — запитав.
— Авжеж, один висів тут, а другий так і не розгортала. В кутку стояв, за шафою.
— Висів червоний з квітами?
— Точно. Красивий килим, дорогий.
— Триста п'ятдесят шість карбованців, — посміхнувся Крушельницький.
— Я ж кажу: дорогий.
Стару чомусь не здивувала дивовижна Толина обізнаність, не здивувала вона й мене. Трохи подосадував, що сам раніше не звернув уваги на сліди від цвяхів, якими був прибитий килим. Загорнув у газету весь мотлох, знайдений у квартирі. Власне, тут уже не мали чого робити. Попередили бабусю, щоб негайно повідомила міліцію, коли дізнається щось нове про квартирантів, і поїхали до управління. Тут на нас чекала вже довідка про Щепанську.
Марія Панасівна народилася 1948 року в Кривому Розі. Батько працював на руднику, мати торгувала пивом у ларку. В 1957 році батько помер, мати через рік вийшла заміж і разом з новим чоловіком кудись виїхала, залишивши десятирічну дочку своїй сестрі.
У Кривому Розі Щепанська закінчила школу й подалася до Львова. Тут вчилася в торговельному училищі, потім працювала продавщицею в гастрономі. За нестачу була засуджена на три роки, відбувала покарання в колонії загального режиму. Характеристики в колонії мала гарні, Щепанську випустили на рік раніше строку. Влаштувалася у вареничну, де й працювала до минулої п'ятниці.
— Нічого втішного, — констатував Крушельницький, прочитавши довідку.
Я не міг з ним погодитись.
— Кривий Ріг… — заперечив. — До кого їздила Щепанська в січні?
— Ну, до тітки.
— Треба встановити точно.
— Невже вважаєш, що Пашкевич із Щепанською подалися туди? Вони тепер Кривий Ріг за тисячу кілометрів обминатимуть.
— Звичайно.
— То для чого тобі криворізька тітка?
— При чому тут тітка? Мати!
Крушельницький покліпав повіками, нараз пожвавішав.
— Ось ти про що! Глибоко копаєш…
— Викликай Кривий Ріг.
Через кілька хвилин я почув у трубці бадьорий голос Сашка Кольцова.
— Спіймали Пашкевича? — запитав він одразу.
— Чорта лисого!
— Точно: чорта й лисого… — зареготав Сашко.
— Кинь… — Мені було не до каламбурів.
Розповів, що нам потрібно, й Сашко пообіцяв завтра ж зателефонувати до Львова.
Кольцов дотримав свого слова, і вже в середині наступного дня ми знали, що тітка Щепанської померла три роки тому, а мати її, як твердять сусіди, виїхала ще двадцять років тому кудись на Західну Україну. Прізвище вітчима Щепанської встановити не вдалося.
— Мало, дуже мало, — поскаржився я.
— Що міг, — одрізав Кольцов, — зробив усе, що міг.
— І на тому спасибі.
У повідомленні Кольцова була одна деталь, яка підтверджувала мою версію: мати Щепанської виїхала кудись на Західну Україну.
Чи не до неї їздила Марія з Пашкевичем у п'ятницю? А якщо до неї, то мешкає вона десь у приміській зоні: квиток за п'ятнадцять копійок давав право проїзду в радіусі тридцяти кілометрів навколо міста.